Новий уряд… Якщо чесно вже абсолютно байдуже хто там є. Оскільки важливим є не лише Хто? А перш за все -ЯК?
Я взагалі давно не вірю в волю окремих героїв (як написав ще Ніцше: «Бог -помер», а Барт додав — «Автор — мертвий)))
Це особливо резонує в нашому політичному контексті — коли мова йде частіше про фігури лідерів, а не про головне — перехід до іншого типу політики, іншої моделі розвитку (її ще до речі треба ще сформулювати), до стандартів і підходів 21 століття.
Уряд реформ за логікою не може формуватися у складчину (з миру по нитці) якщо за ним не має політичної коаліції з програмою та завданнями які визначені і підтримані виборцями, або не має хоча б бачення і чіткого розуміння реформаторської місіі і завдань уряду. Як не має чітких критеріів щодо кандидатур міністрів та прем’єра (ну крім партійно кланових інтересів звісно).
Складчина кандидатур, концептуальна невизначеність ані коаліції, ані уряду. Які тоді у нього забов’язання перед суспільством, які kpi, як відстежувати успіхи і які рішення вони будуть впроваджувати???
Це і є питання інституційноі політики, яка повинна запустити справжні зміни системи і припинити персоналістську гру кланів які ставлять свої фігури на урядову дошку.
Все ускладнюються тим, що насправді ми не бачимо навіть стійкої коаліції. В чому тоді можливості та політичні гарантії роботи уряду, перед яким стоять великі виклики?! В особистих домовленостях, неформальних зв’язках?! Сам процес формування кабінету показав, що у нового уряду не має чесної і відвертоі позиціі до суспільства, що насправді могло б значно покращити ситуацію. Оскільки діалог — ключова умови повернення довіри і просування реформ. Діалог і довіра це той самий ресурс, спираючись на який уряд міг би розірвати «тіньові» схеми, зв’язки і зобов’язання і нарешті почати справжні зміни. Однак, жодних сигналів яки б свідчили про таку можливість — не має. Все традиційно — по колу, по підкилимним правилам — тільки це коло може виявитися останнім…

Одним з головних питань як нам запустити модернізацію країни — є питання нових еліт. Громадянське суспільство не має достатнього масштабу та рівня організаційного розвитку щоб замінити собою еліти у всіх напрямках. Це громадянське суспільство по найкращим оцінкам не сягає більше 5-7 %. Воно є потенціальним резервом для нових еліт, але прорватися через складні перепони діючих інститутів та політики невзмозі. І це зрозуміло — просто так владу не віддають. Існує три ключових шляхи як запустити процес створення і передачі влади новим елітам з громадянського суспільства (до яких відноситься і ринково орієнтований (нерентний) бізнес — який ми і називаємо Середній клас, оскільки він солідарний з західним вектором розвитку країни та європейськими цінностями). Поки що без деталей… Перший шлях — другий етап революції — кривавий.. Невідомо для кого — чи для діючих еліт які все більше окопуються при владі та ресурсах, чи для середнього класу та громадянського суспільства, яке все більш стає протестним до діючої системи і еліт. Другий шлях — це народні трибунали, створення альтернативних існуючій нелегитимній — правоохоронній, судовій системі — форматів, в рамках яких будуть створюватися умови і підходи до справедливого покарання і обнулення корупційної Системи. Лише після цього можливий запуск позитивного створення нової моделі держави на основі Суспільноі угоди та Нової Конституції. Третій -і це лежить на поверхні — звернення (чекаю кидання камінням) громадянського суспільства щодо введення зовнішнього управління на обмежений термін 3-5 років до Міжнародних структур. Такоі зовнішньої адміністрації, але за участю представників громадянського суспільства України і на чітко визначених меморандумом умовах. Всі сценарії доволі жорсткі — однак я мало уявляю собі, дивлячись на те що відбувається останні 2 роки, які ще жертви і втрати повинні понести українці, щоб діючи еліти відмовились від своїх «понятій» та «інтересів». Я не уявляю як можна «реформувати» систему, яка не може бути реформована в принципі, бо корупція тут не виключення і не хвороба, а реальна сутність всього, і націлена на збереження авторитарно-популістських форм управління як похідних від радянських тоталітарних. І є формою збереження контролю обмеженого кола груп /кланів над економікою та державою. Така система може бути лише демонтована. Або через внутрішню жорстку волю суспільства, або шляхом забезпечення зовнішнього контролю — мета якого забезпечити мирний (безкровний) перехід влади до нової еліти через її формування під захистом і за правилами цивілізованого світу. Це міг би бути не тільки безкровний, але й швидкий перехід. Але чи є в Україні таке консолідоване замовлення і чи готовий до цього Захід?!

сайт ГЛАВКОМ

 

Никто не будет спорить, что Украина переживает период качественной трансформации.

Неважно хотят ли этого политические элиты, которые сопротивляются этим изменениям. Ход истории остановить им не удастся. Реформы здесь — только правильный «костыль» на пути у «поезда истории», способный направить его в правильном направлении к прогрессу и успеху, а не к заходу на тупиковый путь.

Несмотря на фактический «саботаж» политических элит, не способных мыслить в логике модернизации и масштабе истории – у нас остается большой шанс на то, что Украина оттолкнется от своего прошлого опыта начала 20 века и сделает шаг вперед в век 21 век как государство способное к развитию, успеху и прогрессу.

Эта возможность кроется только в одном – в способности общества, прежде всего, его активной части, сформировать широкое движение по созданию ключевых и принимаемых большинством правил и принципов, способных сбалансировать ключевые внутренние противоречия и конфликты и создать импульс движения страны вперед.

По-сути, именно это и есть Общественный договор – который должен лечь в основу новой государственной модели и закреплен в Новой Конституции.

Способность создать такой Договор – означает большее, чем просто обсудить те или иные правила и нормы. И совершенно не означает провести конституционные обсуждения. Этого мало.

Общество должно мобилизоваться уже не только на революционный Майдан, волонтерскую поддержку армии, а на создание Украины как открытого акционерного общества миллионов украинцев, где каждый должен увидеть свою ценность и интерес.

Майдан был о том, что Украина как Общество с ограниченной ответственностью – олигархов и чиновников – не устраивает большинство украинцев. Рейтинги доверия к политическим и государственным институтам это четко показывают все последние 15 лет. Коррупционный договор лежащий в основании такого государства – потерял легитимность после Майдана, но удерживается силой главных «рентополучателей» — действующей политической элиты и фактором войны. Но это ненадолго и опасно перед лицом внешнего агрессора. В этом слабость Украины как государства и угроза его превращения «failed state» (по сценарию Кремля).

Остановить и этот сценарий и превратить Украину в сильное и устойчивое государство можно только восстановив легитимность – доверие большинства украинцев. Не к политическим элитам, которые по-сути, заканчивают финальный акт драмы «о банкротстве», а формировании взаимного доверия внутри самого украинского общества.

Это доверие должно быть построено на основе: 1) взаимного понимания проблем и разработки принципов сосуществования, которые потом должны быть заложены в новой модели государства и политики и 2 ) общего видения будущего Украины.

Кто это может сделать? И как начать этот процесс?, если действующие политические элиты критично непродуктивны и разрушительны для страны, в своем стремлении сохранить коррупционное государство и популистскую политику как его прикрытие.

 

Если в Украине обанкротились действующие элиты – носители идеологии «коррупции и популизма» — это не означает, что в Украине вообще нет элит.

Они есть – просто они существуют вне коррупционных сделок и политических картелей – это ученые, философы, общественные активисты, волонтеры, представители рыночного (а не рентного) бизнеса, военные, просто честные и активные люди на местах. Те для кого существует не только свой личный интерес, но интересы Украины как будущего для их детей.

Именно эти люди способны – и эту способность они демонстрируют уже полтора года – на поступки, на героизм, на взаимопомощь, на создание новых идей и проектов. Они уже много и постоянно делают для страны каждый на своем и месте, в своем направлении.

Но их усилия пока не смогли «убить Дракона» только по одной причине – вся власть принадлежит «старым элитам» и сердцевина этой власти лежит в политической системе – где роль граждан минимальна. Разрозненных граждан.

У старых элит есть система – закрепленная в Конституции, у активных граждан – гражданского общества нет пока ни общей Платформы, ни общего видения.

Такой платформой не может быть реформа в отдельной сфере – даже децентрализация или судебная реформа. Потому что одна реформа не сможет сломать сопротивление старой системы. Подточить да. Но если у нас время ждать когда она рухнет?! Мы должны помнить, что у нас враг не у ворот, а во дворе.

Необходима консолидация усилий всего гражданского общества и необходимо начать диалог о том какую страну мы хотим строить и как мы это будем делать.

Идеи общественного договора уже будоражат украинское общество – тут и там вспыхивают идеи, документы и презентации об Общественном договоре.

Но пока это отдельные «вспышки на солнце». Нужны системные действия и шаги.

Общественный договор будет тогда, когда мы начнем Общественный диалог – широкий инклюзивный процесс создания Новой Конституции, где каждый сможет найти себя и свои ценности.

Процесс начат – существует коалиция общественных организаций для старта такого диалога и формируются законодательные рамки для создания Новой Конституции, что даже не предусмотрено как «кнопка перезапуска» в рамках нынешней системы права. Сегодня очень важно не дать политикам заморозить инициативы конституционного процесса или перехватить их по крышу политических партий. За это гражданскому обществу еще предстоит побороться.