РІЧНИЦЯ МАЙДАНУ — ПОРЯДОК ДЕННИЙ НЕЗМІННИЙ

1)   Настрої у суспільстві – апатія, негатив, відсутність вибору і бачення перспективи.

2)   Негативний зовняшній контекст  порівняно з 2013 роком – були втрачена більшість можливостей – і тепер ситуація у світі стала і стає набагато складнішою – більше ризиків, менше можливостей. Трамп, загроза перемоги правих сил в ЄС та перемога проросійських сил у сусідів Молдова, Болгарія.

 

3)  КЛЮЧОВІ ПРИЧИНИ:

Головна причина втрат можливостей це відстутність політичної альтернативи в Україні тобто нової політичної суб’єктності – нових політичних еліт.

Старі політичні еліти – в повному складі стали абсолютним Злом і стоять на шляху Майбутнього і будь-яких перспектив України.

Ми втратили шанс – тому що була порушена логіка революційних змін – про це говорив ще покійний Каха Бендукідзе – Майдан не привів до зміни політичних еліт.

Навпаки вони легко опанували владою. Чому? відбулася дві головні похибки:

1)   головна – не проведена люстрація!!! В книзі “Велике переродження” є чіткі висновки про засади успішних реформ на досвіді більш ніж 20 країн світу: найбільш важливий момент який може дозволити підірвати силу клептократіі – це усунення від влади рентозбирачів через систему ЛЮСТРАЦІІ – починаючи з силових структур та судової системи.

Хоча, в принципі, жодний з ключових кроків реформ, так і не був пройдений Україною – мова йде не про косметику – а системні кроки змін.

2)   Майдан і майданне покоління так і не змогло побудувати власну політичну партію або б хоча Рух – ми про це говорили у газеті «ДЕНЬ» ще на 1 річницю Майдану. Але це так і не було зроблено.

Це була помилка яка повторюється знов і знов новими людьми – які проявляють нерозуміння ситуціі і йдуть до влади і у діючі партіі. Я впевнена в цьому – це помилкова стратегія. В результаті якої, у нас так і не має спражньої політичної альтернативи, на яку могли б орієнтуватися виборці. Партіі реформ  з модерністськими цінностями.

Сьогодні створити таку політичну силу значно важче, ніж після Майдану. Постає питання консолідаціі лав колишніх революціонерів та громадських активістів (деякі розчаровані, багато загинули, хто пішов на компроміс).

В той час як існуючий режим відновив фактично логіку і підходи старого, який скинув Майдан – відмінностей між ними небагато. І тепер коли стара еліта повністю консолідувалася – ми  побачили у е-деклараціях  їх абсолютну ідентичність – і це демонстрація цінностей і підходів клептократичної еліти.

Необхідно бути об’єктивними –  в країні не має нової політичної суб’ктності – нових політичних еліт, які б несли нові цінності і їх дотримувалися, нові підходи і нові ідеі.

СУСПІЛЬНІ НАСТРОЇ. Звичайно свято місце пусто не буває – ми бачемо хвиля за хвилею – як незріле суспільство шукає СУРОГАТИ – ЛІДЕРА на годину, з будь-кого хто відрізняється від діючих еліт.

Або просинається печерний “прагматизм” і у звичайних громадян, які в більшості не мають нових цінностей, не мають критичного погляду на реальність, і знаходяться під масовим отруючим впливом домінуючих в Україні олігархічних ЗМІ. Не маючи ніякої альтернативи вони погоджуються з тим що є, і з тими хто керує.

Цьому сприяє і жорстока політика реформ – за принципом шокової терапіі, як чіткий підхід діючих еліт на утримання громадян у злиденному стані – що це призводить до апатіі і пасивності.

Плюс до цього додається постійний ризик війни, який використовують як тиск на суспільну свідомість – з метою отримати легитимацію з боку суспільства діючої влади. Яка до того ж, не має справжньої альтернативи!

Проблема України в слабкості соціального капіталу – навіть професійні середовища отруєні клептократією, розуміючи всі ризики і ситуацію – вони не демонструють готовності до об’єднання і тиску на владу: вважаючи що найкращим шляхом є індивідуальне виживання шляхом примирення з нав’язаними правилами клептократіі (професійне та особисте, або просто еміграція). Остання шалено зросла після Майдану.

Найбільш незалежні ринкові бізнес структури – особливо ІТ придушуються свідомо,  більше ніж за часів Януковича. Це стосується всього ринкового бізнесу – він знекровлються, бо корупція підходи і схеми зберіглися майже недоторканними.

Дуже важливий момент на якому я хотіла наголосити – стосується інтелектуальних еліт та лідерів думки. Діючи еліти після Майдану зрозуміли реальну небезпезпеку для себе інтелектуалів та лідерів думки та громадських активістів – і проводять приховану публічно, але цілеспрямовану  політику на приниження ролі цього доволі вузького і ключового для реформ і долі України сегменту українського суспільства.

Використовуються різні шляхи – 1) дискредитація за домогою ботів, якщо мова йде про соц мережі (основне поле для впливу яке ще є у незалежних експертів та інтелектуалів), 2) якщо можливо, то різні формати корумпування. 3) олігархічні ЗМІ іезуітські перетворили думку експертів на театр абсурду – коли експертна думка девальвується тими форматими в яких загагяють експертів (у ролі фону новин і у руслі редакційної політики). 4)  Креативно-експертний клас підривають і на рівні доступу до ресурсів – є розпосюдженою практика змушеного “волонтерства” – коли політики, чиновники і місцеві князьки постійно девальвують цінність експертної роботи – щоб не платити або взагалі вважають експертність зайвою.

Навіть отримання незалежних грантів  часто діючі політичні еліти критикують абсолютно в дусі Путінського режиму. “Грантоєдами” вже називають всіх представників незалежної експертної та суспільної думки!

Це робиться з метою витиснути з політичної поля, або з країни всіх, хто здатний мислити інакше ніж діюча еліта, і не готовий їй слугувати. Цікаво чому про це не говорять досі!

ВИСНОВОК:

  • Тобто ми бачимо що за 3 роки клептократія залишилася незмінною
  • Політичний клас незмінний
  • Методи стали хитрішими але більш точними і точковими – для вирішення стратегічної цілі нинішніх еліт – ЗБЕРЕЖННЯ ВЛАДИ І КОНТРОЛЮ НАД РЕСУРСАМИ КРАЇНИ І ДЕРЖАВИ і підриву будь-яких можливостей для виникненя і консолідаціі нових еліт.

Тепер позитивні тенденціі:

1)     громадське суспільство зростає – це було б швидше, якщо б були джерела підтримки і не було штучних обмежень (наприклад перерєстрація неприбуткового статусу)

2)     децентралізація – утворення громад (хоча і тут нові ризики – сепараціі – владу захопили місцеві еліти) – і є сильні программи для підняття спроможності громад Добре

3)     йде рефлексія в різних групах інтелектуалів

4)     зростає попит на освіту в широкому масштабі – Прометеус, різні школи, курси, семінари лекціі і тд

5)     зростає урбаністична хвиля – на участь е-демократія в різних містах України – формування сучасних підходів в сферах формування нових політик

6)     зростання попиту на нову компетентність у владі – хоча пока вона формується дуже частково

7)     формується новий клас військових після АТО

 

ЩО ПОТРІБНО РОБИТИ? НАЦІОНАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ДЕННИЙ

1)          НАЦІОНАЛЬНИЙ АКТ ПРО ПОЛІТИЧНУ І МОРАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ (якщо провалена люстрація – бо не реформована судова і правоохоронна система) – це єдиний вихід

2)          Побудова широкого ГРОМАДЯНСЬКОГО руху “СУСПІЛЬНИЙ ДОГОВІР” без старих лідерів для створення ключових засад нового типу держави і політики (прототип партійної системи)

3)          Створення Нової Конституціі на основі Суспільного Договору

4)          Перереєстрація політичних партій всіх – це треба припинити 342 партіі??! Це абсурд! Вимога – партіі повинні представляти суспільство інаше вони представляють олігархів.

5)          Просити фінансуванняу Заходу на створення сотен навчальних программ для створення нового класу державних чиновників (досвід Франкціі був би цікавим) та створення менторських програм для формування нових типів політики (стратегічний рівень – нові концепціі, стратегіі, рамки та правила) – позбавитися від совка і від непрофесіоналізму.

6)          Реформа державної служби – максимальна автоматизація процесів управління (це можливо)

7)          Формування технічного уряду під «План Маршалла» для України якщо не пізно (але можна спробувати) під чіткі цілі та забов’язання

8)          Створення національних платформ реформ – не просто окремі реформатори а цілі группи які будуть стояти за реформаторами

 

ПОЧЕМУ ТРАМП ВЫИГРАЛ ВЫБОРЫ?

ПОЧЕМУ ТРАМП ВЫИГРАЛ?

Объективные факторы, которые привели к победе Д.Трампа:
1) кризис демократической политической системы в США назревал давно — уже лет десять ученые фиксируют дефицит демократии — под которым подразумевают низкий уровень участия граждан в политическом процессе. В нем доминируют политические партии и организованные интересы, неорганизованное большинство американцев не участвуют и не влияют. И это на фоне широких информационных возможностей — когда все все знают и у всех есть право на свое мнение. Растет недовольство и раздражение.

2) Партии и организованные интересы (так же как и в Украине) слабо работают с представительством реальных общественных интересов. Это общее «ахиллесова пята» всех партий в мире( Партии превратились в бюрократии — где доминирует партийный истеблишмент.

3) Проблема с партиями плавно перетекает в проблему истеблишмента как такового — его оторванности от потребностей общества. Зато он очень крепко завязан на интересы больших игроков — больших корпораций, банков, лоббистских групп и тд Профессия «американский политик» — становится все менее привлекательной. «Карточный дом» — очень яркое воплощение представлений американского общества о том как делается политика в США и о том кто такие американские политики. Потому опыт Х.Клинтон — это был гигантский минус, а не плюс. И один из важных козырей Д.Трампа — который никогда не был на политических или государственных должностях — то есть частью истеблишмента. Хотя здесь много от лукавого. Но среди всех предложенных кандидатов партиями — он такой несомненно.

4) Действующие политические правила и подходы — стали слишком раздражающими общество. Политический истеблишмент вопреки кризису 2008 года и обеднения миллионов американцев и нарастания социальных проблем — продолжал старую политику в интересах ключевых групп интересов и большого бизнеса.

5) ОДИН из КЛЮЧЕВЫХ драйверов который привел Д.Трампа к победе — был вопрос НЕСПРАВЕДЛИВОГО распределения национального богатства — разрыв (индекс Джини) только возрастал, приближая США к странам. которые она критикует за неравенство. То есть политика в США несмотря на видимые результаты по преодолению кризиса на макроуровне — не затронула уровень жизни большинство американцев: они не только не стали жить лучше. Напротив — возникла новая угроза — основные избиратели Трампа неслучайно бедные белые/рабочий класс — это именно те, кто подвергается угрозе увольнений на фоне растущей роботизации.

6) Именно технологический прогресс активно стимулируемый администрацией Б.Обамы, но при этом недостаточно поддерживаемый на уровне обеспечения социальных изменений и защиты интересов рабочих, подпадающих под увольнения — одна из ключевых причин провала Клинтон.

7) Ну и еще один фактор это СМИ — они практически в большинстве не поддерживали Д.Трампа, но… это не сыграло существенной роли. И сейчас стоит задуматься о том — что может западные СМИ тоже находятся в кризисе — сначала они проиграли внешнюю гибридную войну Кремлю, теперь внутреннюю — Д.Трампу?!

Неудивительно, что на этом фоне появление такого кандидата как Д.Трамп было ожидаемым после 2 х сроков Б.Обамы.
Д.Трамп

1) обладает собственными ресурсами — вне прямого влияния бизнес групп представленных в американской политике.

2) вне системы — не есть частью истеблишмента

3) ставка на популизм — простые и очевидные решения психологически воспринимаемые бедными американцами, растерянными потоком изменений.

4) его ставка на силу — когда нет других решений. Ностальгическое ожидание сильного лидера — вполне в американском духе.

Субъективные причины:
1) Нарастание консерватизма в американском обществе. Неготовность избирателей поддержать дальнейшую либерализацию американского общества и политики — после афро-американского Президента принять еще и президента женщину. Сексизм — да. Но факт остается фактом. Для многих избирателей как выяснилось — демократы предлагали «слишком много либерализма». Ну и не без того — что «два Президента в одной семье» — чересчур.
2) В связи с чем и неправильна стратегия кампании Х.Клинтон на темах «раздражающих» тех самых колеблющихся консерваторов из демократов — «права женщин и ЛГБТ» при чем на фоне других тенденций в общественных настроениях. И хотя, Д.Трамп демонстрировал дикие выходки неполиткорректности и дискриминации — но это очевидно воспринималось большинством снисходительнее, чем расширения свободы и прав человека. Американцы оказались не такими либералами как хотелось бы думать. И связано это с нарастанием консервативных настроений на фоне резкого технологического прогресса. Они возникли потому, что после резкого подъема требуется 5-10 лет для того, чтобы общество могло дозреть и принять их. После периода резких изменений нужен период стабилизации — то есть обеспечения социальной стабильности и социальные изменений. Прежде всего с точки зрения экономики, обеспечения рабочих мест, и социальных гарантий.
3) Очень важный фактор на котором сыграл Д.Трамп — внешняя политика Б.Обамы (демократов), которую Д.Трамп атаковал в первую очередь. И действительно во многом — и нам ли с вами об этом не знать — это пацифизм нехарактерный для США как супердержавы. Многие эксперты вообще считают что Америка потеряла этот глобальный статус. По крайней мере при Обаме. Потому у многих консервативных и не только американцев возникла ностальгия о ВЕЛИКОЙ АМЕРИКЕ. и возврате к статусу Супердержавы.

ПРО МОРАЛЬНЕ ОЧИЩЕННЯ як ГОЛОВНУ УМОВУ ОДУЖЕННЯ СУСПІЛЬСТВА.

У мене враження ще з часів Помаранчевої революції, що у нас не існує жодних моральних кордонів — щоб не робили політики, чиновники і наближене коло, яке іх обслуговує — журналістів, технологів — через час все забувається. І всі у «шоколаді» і всі знову на екрані та на «арені».
Така «толерантність», а точніше моральна сліпота — є однією з ключових причин того, що еліти не оновлюються. Навіть люстрація карикатурна. Так Україна ніколи не зможе подолати клептократію.
Моральні цінності — вони не на папері і в книжках — вони повинні бути основою життя суспільства. Це не високі слова. Дехто скаже винний постмодерн — він розмив розуміння про моральні цінності та норми — але як людина яка займалася філософією постмодерну можу точно сказати — що це робилося для інших цілей для переосмислення цінностей на новому етапі розвитку цивілізації.
Однак у нас падіння моральних цінностей і рамок є не стільки результатом епохи постмодерну, а наслідком падіння радянської системи, яка по суті була аморальна у відносинах до людини і між людьми. Іі моральна матриця (кодекс будівника комунізму) тим не менш існувала — але вона була зовнішньою — нав’язаною тоталітарною державою -а не особистим вибором людини і суспільства.
Коли тоталітарна система впала виник моральний вакуум — мораль стала риторичною фігурою, а не основою суспільного життя. Це тісно пов’язано з корупцією яка проникала у всі «пори» суспільства.
Цьому також сприяла криза гуманітарної науки, які були частиною машини радянської ідеологіі, але так за 25 років (за окремими випадками), не стала новою гуманітарною наукою, яка б впливала на розвиток суспільства і переосмислювала і давала українському суспільству європейські цінності/цінності людини. Невипадковою політичний клас не звертає увагу на жодні наукові дослідження та аналітику. Питання моралі, громадянськості, відносин влада- людина — все це було і залишається в маргінесі. І це розв’язує руки і повертає шанси політичним елітам, які розкрадали (в усіх сеансах) Україну 25 років.
Так я вже чую як ви скажете — це тому що не має покарання! Але покарання без морального засудження і остракізму таких політиків, партій неможливо. Суспільство повинно навчитися бути нетолерантним до корупції, насильства, брехні, цинізму, подвійним стандартам — проявів аморальності в політичному і суспільному житті. Поки у нас не з’явиться імунітет до цього — не варто чекати, що зникне популізм чи політики з минулого. Вони знову і знову будуть повертатися, як «зомбі».
Україні потребі не лише реформи, нам потрібне моральне одужання.

Подъем Новой Европы невозможен без Украины. Газета «ДЕНЬ» 23 августа 2016 года

Для оценки 25 лет возобновления независимости необходимо четко понимать, с какой точки мы начали, чтобы объективно оценить, что нам удалось, а что нет

Если наблюдать за Украиной на протяжении 25 лет — многие видят несомненный прогресс и считают, что то, что мы до сих пор есть и боремся — уже говорит об успехе. Но также много тех, кто называет Украину «провальным государством». Где правда? Все зависит от точки зрения. Для оценки 25 лет необходимо четко понимать, с какой точки мы начали, с какими возможностями, чтобы объективно оценить, что нам удалось, а что нет.
ОБЩЕСТВЕННЫЙ ПРОГРЕСС

Украина сделала большой шаг вперед, если говорить о развитии общества. Две революции показывают, что в Украине существует положительная динамика общественного развития — общество избавляется медленно, но уверенно — от революции к революции от психологии жертв и пассивных наблюдателей.
Однако сам алгоритм взросления общества через революции четко демонстрирует — пока у нас недостаточно социального капитала — то есть способности к объединению и социальному взаимодействию между гражданами. Пока не сложилась настоящая республика как политический порядок, в основе которого лежит гражданство — осознанная и обеспеченная законом принадлежность к общности (на национальном уровне — к политической нации, на местном — к обществу). Во многом украинцы имеют формальное гражданство, за которым не стоит ни государство, которое бы защищало своих граждан, ни сами граждане, не имеющие никаких общих обязанностей и дел. Оставаясь атомизированными и слабыми частицами перед лицом правящего класса и их государства.
Украинцы не любят украинское государство именно потому, что отстранены от него, не имеют реальных возможностей влиять на определение политики, принятие стратегических решений, даже войны и мира. За них все решается во властных кабинетах. Власть стала синонимом государства. Плохого государства, которому не доверяют и в которое не верят. Однако при этом государство для большинства украинцев не является синонимом Украины. Скорее наоборот — антонимом.
У Украины нет длительного опыта государственности, и ожидания в отношении государства размытые и разные. Однако возникновение революционных ситуаций четко показывает — украинское общество требует больше свободы и меньше государственного регулирования.
В то же время существует и другая часть Украины, которая относится к советской цивилизации — где государство должно доминировать. Это противоречие и является ключевым на протяжении всех 25 лет. И пока что оно не преодолено.
Более того, этот конфликт носит цивилизационный характер, он охватывает не только политические особенности и представления о государстве, но и культурные, языковые, религиозные. Этот конфликт является разрушительным и тем, что он подпитывает врага Украины — Россию.
Мы смогли противостоять империи и удерживаем границу европейской цивилизации (даже если Европа пока еще этого не осознает) — от российского антизападного вызова. Но внутренний конфликт цивилизаций российско-советской и европейской ослабляет возможности Украины и ее шансы на победу над внешними врагами, число которых, к сожалению, растет. Европейская цивилизация пока (в отличие от советской) не имеет институциональной основы для продвижения и победы.
Я отношу к европейской цивилизации в Украине всех тех украинцев, которые разделяют европейские ценности — гражданства, прав человека, демократии и свободы, верховенства права (высшей справедливости) и готовы за них стоять. И главное для них — не войти в Европу, а стать Европой — пройти западную модернизацию, в основе которой лежит концепция Человека и гражданских прав как центра политической жизни и государства. Это такой Евромайдан в масштабах страны. И этот Евромайдан сейчас не победил, его продвижение тормозит война (внешняя агрессия — направленная ​​прежде всего на его подавление) и внутреннее сопротивление и борьба против него — старой государственной и политической системы, которые представляют собой олицетворение той части украинского социума, который привязан ментально и исторически (часто на семейном уровне) к СССР. Для советской цивилизации — условно Антимайдана — с его негативной программой главная задача — это выживание.
Не случайно политика всех 25 лет была политикой именно выживания старого советского. Не только экономически, но и политически, культурно, языково и ценностно.
Существующая на протяжении всех 25 лет власть и политическая верхушка страны, а также государственная машина — на самом деле является олицетворением этой цивилизации в Украине, поэтому они стоят почти непоколебимо. И делают все возможное и невозможное, чтобы не допустить к властным рычагам на протяжении всех 25 лет представителей европейской цивилизационной парадигмы.
Попытки не допустить политически созреть Евромайдану до уровня альтернативных институтов — политической партии, общественного движения, возможности войти не на индивидуальных принципах в правительственные структуры и тормозят развитие местного самоуправления.
САМОУПРАВЛЕНИЯ И ГРАЖДАНСТВО

Самоуправляемый уровень может быть ключевым для изменений в стране не только для усиления проевропейской части общества, на самом деле самоуправление — создание и развитие общин — способно модернизировать всю Украину и снять цивилизационный конфликт посредством привлечения всех украинцев к управлению на местном уровне.
Поскольку это подрывает ключевую опасную для Украины на протяжении 25 лет — отчужденность гражданина от государства, от дел своего города или села — его атомизацию и безсубъектность (формальное гражданство). В этой отчужденности и есть отличие цивилизаций внутри украинского общества, и причина его слабости и слабости Украины.
Следует сказать, что эта отчужденность поддерживается всей государственной и политической системой, которая существует в Украине на протяжении 25 лет, а раньше была в СССР. От политиков и руководителей до простых чиновников на местах в течение всех 25 лет все было направлено исключительно на сдерживание граждан от взаимодействия, которое является основой для построения новых институтов — партий, движений, общественных организаций. Эти системы путем коррупции, нарушения конституции, прав человека и популизма, а также подкупа стремятся удержать каждого гражданина от участия в общественных и политических процессах и делах значительно усложняя рыночные отношения, искажая их. Как результат — за 25 лет Украина не прошла того пути, который были способны пройти за это время восточноевропейские страны, даже те, которые не имели собственной государственности до ХХ века (Словения, Словакия) — пути не просто реформ, а создания эффективных государств и новых демократических институтов.
ПОЛИТИЧЕСКИЕ ЭЛИТЫ И ЛИДЕРЫ

Ключевой проблемой для Украины остается проблема лидерства и политических элит как локомотива трансформации страны. Существующая элита является синдикатом бывшей номенклатуры и криминалитета, которым принадлежит полный контроль над страной. Как бы они не стремились выглядеть по-европейски респектабельно, их сущность, видение и подходы — это советская клептократия. Мы конечно хотели бы видеть меритократическую элиту — но … лучшие почти никогда не попадают во власть.
Особенности политического устройства и правила политического процесса, которые ограничивают политическую конкуренцию прежде всего административным и цензовым путем; также особенности политической культуры, когда общество не считает образованность и разумность первичными качествами политиков и лидеров — все это приводит к существованию именно такого типа политической и государственной элиты, которую имеем сейчас. При отсутствии настоящей образованности представители правящего класса не имеют не только желания проводить реформы, но и часто не имеют компетенции, чтобы выполнять необходимые функции и задачи, которые стоят перед страной.
Все, на что они способны, — это популизм, который не основывается ни на системном видении, ни на настоящих знаниях. Конечно, такие элиты не способны мыслить стратегически — то есть решать сложные задачи в сложных условиях, и главное они не могут в силу масштаба мышления предложить ни видение, ни стратегии развития страны.
В конечном итоге очевидно, почему эти элиты никуда не ведут страну — они являются пользователями властных полномочий и национального богатства, и, несмотря на то, что большинство из них являются бизнесменами, или связаны с бизнесом, они ведут себя даже не как CEO или менеджеры, а просто как собиратели ренты. Поэтому сущностью их политики является лишь стремление любой ценой установить монополию на сбор этой ренты на все национальное богатство. Это конечно же имеет закономерный для Украины и каждого украинца результат — перманентный экономический кризис, обнищание, демографический кризис, разрушение страны, война.
Сегодня эти элиты дошли до предела — они получают ренту уже на крови — на войне. Власть для них — это инструмент для получения ренты и сверхприбылей.
Поэтому им не нужна ни стратегия, ни видение, ни публичная политика, ни настоящая коммуникация с обществом. Напротив, действующим элитам и 20 лет назад и сегодня нужна только закрытость политического процесса и рынка (ограничение/отсутствие информации или ее искажение и манипуляции общественным мнением, особая тендерная (Prozorro только уменьшила коррупцию в этой сфере), тарифная, налоговая системы), машина насилия и контроля над обществом и конкурентами (МВД, суды и прокуратура).
Существование такой системы возможно только на условиях:
1) блокировка развития контрэлит с другим видением политической системы; 2) отчуждение общества от национального богатства и политики. Что является еще одним направлением политики собирателей ренты.
НОВЫЕ ЭЛИТЫ

Как устранить элиту собирателей ренты? Нужны новые элиты. Ни Майдан 2004 года, ни Евромайдан 2013-2014 гг. так и не смогли этого сделать. Эта элита мимикрирует, подстраивается, но фактически не меняется. Если и допускает в политику и во власть людей с европейскими ценностями — исключительно на индивидуальной основе как это произошло на выборах 2014 года. Это ошибка для представителей новых элит.
Новая элита может возникнуть только тогда, когда носители других ценностей и видения будущего страны смогут наладить широкий общественный диалог и взаимодействие. Фактически вернуться к началу Независимости к опыту «Народного Руху» Украины
1989-1991 гг. И смогут создать не новую партию, а объединить общество Евромайдана в единое общественное движение не просто с новой повесткой дня, а вокруг Новой Миссии.
О МИССИИ УКРАИНЫ — ПОСЛЕДНЕЕ И ГЛАВНОЕ

Задача новой элиты — переосмыслить 25 лет независимости, требуя ответственности от старых элит, отказаться от советского наследия (не только поверхностной декоммунизации), но и от всей существующей на протяжении этого времени постсоветской клептократической системы и государственности и предложить Украине путь — (не евроинтеграции) как Новой Европы на основе нетленных европейских ценностей, многие из которых пришли еще от древних греков и римлян. Украине нужно сформулировать свою историческую миссию, чтобы состояться как Государство.
25 лет показали, что уровень существующих клептократических постколониальных по сути элит — это вписаться (или вернуться) к империи. Они не способны мыслить в масштабах цивилизационного порядка и Истории.
А конфликт, который сегодня разворачивается в мире и в Украине, это именно масштаб цивилизаций и истории. Поэтому задачи новой элиты неординарные.
Необходимо объединить все звенья прошлого Украины (ее различных частей) в единую логику истории и построить на этом фундаменте путь в будущее.
Я уверена — вызовы времени и сама украинская история и традиции требуют от новых элит и украинской политической нации вернуться к истокам нашей государственности — в Киевскую Русь как форпост западной цивилизации, которая противостояла варварству, и преодолеть тысячелетнюю пропасть безгосударственности. Мы должны демонтировать советское государство, корни которого лежат в Золотой Орде, и вернуться к Миссии — завершить работу Владимира и Ярослава по созданию Государства на обоих берегах Днепра.
Пусть и через тысячелетие выполнить миссию — построить Украину (ранее Киевскую Русь) как один из мощных центров западной/европейской цивилизации. Продолжить тем самым эстафету, когда-то утраченную Царьградом как преемником западной цивилизации после падения Западной Римской империи, а сегодня есть риски упадка и потери ЕС.
Что бы ни происходило, история западной цивилизации всегда продолжалась: сначала в Византии, затем — в подъеме Западной Европы, потом была модернизация Турции Ататюрком, и сейчас пришло время и вызов для Восточной Европы.
Этот подъем Новой Европы невозможен без Украины (как бы ни считали наши соседи) — это наша историческая миссия — стать новым двигателем развития европейской цивилизации и победить то варварство и прошлое, которое поднимает голову на границах Европы. Без нас Европа не устоит. Это цивилизационная Миссия Украины. А ключевое политическое задание для реализации Миссии бесспорно — трансформация Украины и украинского государства на принципах и ценностях западной цивилизации, в центре которых — Человек и Гражданин

Президент = узурпатор? Або чому українські президенти порушують конституційний баланс.

які повноваження Порошенко узурпував за 2 роки. Більше ніж Янукович?!
Це якась патологічна жадоба до влади всіх Президентів України.
Але це не тільки особисті риси, це наслідок пострадянської політичної культури з іі персоналізмом, вірою у «месій», вождизмом та інституційною нерозвинутістю — особливо політичних партій як представництв суспільних інтересів, та громадянського суспільства в цілому, які б могли контролювати верховні інститути влади. Необмежений на горизонтальному рівні інститут президентства постійно створює можливості для прояву хворобливої жаги до повноважень і зловживаннь, а вертикальний рівень контролю через вибори працює погано — раз на 5 років і з нашими особливостями виборчих кампаній — вакханалій політичноі боротьби де «всі засобі добрі» — головне влада!. Не має і діючого механізму імпічменту. Тобто він нереальний до здійснення. Ще й до політичної культури додається практика- коли жодний попередній узурпатор (президент) не був покараним і засудженим хоча б морально.
Вихід? — багато хто пропонує взагалі скасувати посаду президента. На мою думку — це не вихід, тоді вся влада перейде до уряду і прем’єра.
Зменшити так, але потрібна побудова такої моделі політичної системи яка б заклала правильну інституційну основу і систему стримувань та противаг, збільшила умови для створення патисипарноі демократії на рівні 21 століття (як це вже зробили в Тунісі). І все це вимагає не дотримання діючої Конституції — тут системна помилка автора — а навпаки — це можна зробити лише через створення Новоі Конституції — бо головним запобіжником узурпації і авторитарних моделей — є саме участь суспільства в створенні Конституції.
Сам конституційний процес за участю суспільства формує основне — демократичний політичний досвід, культуру, без якої ніякі інституційні зміни не призведуть до створення справедливої і відкритої політичної системи. В якій і президент і уряд і парламент стануть слугувати суспільству, а не самим собі.