Тема дебатов возникла сразу же после первого тура выборов, когда президентскому штабу стало понятно, что нужно искать наиболее слабую точку у конкурента, ударив на которой им удастся сломить ход кампании в свою пользу.

Этой «ахиллесовой пятой» В.Зеленского было признано отсутствие реального содержания и способности говорить на серьезные темы. Действительно, кампания лидера 95 квартала протекает исключительно в цифровом формате – социальных сетях и изредка ТВ, при этом лично кандидат появляется только три раза, и даже не в прямом эфире. Такой виртуальный кандидат, кстати, вполне себе современный тренд, если учитывать, что в мире проводятся эксперименты с создание AI аватаров вместо реальных кандидатов.

Активные сторонники П.Порошенко, концентрированные представители медиа, экспертного сообщества и гражданские активисты выступили двигателем кампании #хочу дебаты и настойчиво стали требовать раз-виртуализации В.Зеленского. Безусловно, изображая «искренний интерес» к дебатам между своим кандидатом и лидером 95 квартала – они откровенно лукавили, делая вид что не понимают, что дебаты между действующим главой государства с более чем 20 летним политическим опытом и 5 опытом президентства и начинающим политиком, хотя и опытным актером В.Зеленским в классическом стандарте дебатов – это игра в одни ворота.

Но собственно этого они и хотели, утверждая что дебаты это требование закона. Безусловно это не больше чем политический трюк, а не законодательная норма, которая рекомендует, а не требует дебатов.

Задача такой стратегии призыва к дебатам – это попытка устроить не дискуссию, а ДУЕЛЬ между кандидатами, при чем вооруженными разного типа оружием – «один с гаубицей, другой с пистолетом». Результат такой дуэли предрешен, на это и расчет сторонников и штаба П.Порошенко. Именно таким образом, они планируют победить – «разоблачив» В.Зеленского.

Однако, кандидат-шоумен может и не опытный политик, но его креативная команда, явно не слабее чем у Президента, потому в 95 квартале прекрасно понимают, что игра на «чужом поле» не имеет ни малейшего смысла – это значит проиграть. Потому они предложили свой формат предвыборного шоу и попытались втянуть в него П.Порошенко. Им это удалось. Частично.

Известный своими бойцовскими качествами Президент, ввязался в драку на «чужом поле» — тем более понятие «чужого» для него в целом чуждо. Он даже частично отыграл некоторые очки, однако не смог добиться серьезного успеха. Как показала социология вышедшая 10 и 11 апреля – никакие усилия президентской команды и лично П.Порошенко не дали им необходимого рывка в рейтинге.

Это привело к взрыву – а точнее истерике Президента, когда в своем обычном бизнес и политическом стиле – «продавливания» и «давления» он внезапно появился на прямом эфире 1+1 канале И.Коломойского – чьей «марионеткой» он называет кандидата В.Зеленского. И аудитория, и гости, и ведущие испытали шок и трепет – когда глава государство внезапно по-военному ворвался в студию и потребовал В.Зеленского на дебаты. «Здесь и сейчас».

Объяснения ведущей что конкурент П.Порошенко сейчас находится в Париже не возымело действия – Президент потребовал телефонный звонок к лидеру 95 квартала. В результате чего – студия и вся огромная аудитория канала могла услышать малоприятную стычку кандидатов по условиям и дате проведения дебатов. В.Зеленский достаточно грубо отвечал на атаки П.Порошенко – чем вызвал волну неудовольствия и оскорблений в сетях, оценивающих «мини-дуель» в прямом эфире. Однако, нужно объективно сказать — другая реакция была бы вряд ли возможна, если учесть тот реальный контекст, в котором происходил телефонный конфликт кандидатов. Дело в том, что действия президентского штаба после 1 тура перешли все границы корректности и в отношении Зеленского «выливается» такое количество грязных и оскорбительных материалов и обвинений – что брутальная реакция кандидата в эфире была скорее ожидаемой.

А массовая критика поведения лидера 95 квартала, а не П.Порошенко связана не столько с объективной оценкой действий и высказываний В.Зеленского против Президента (он был жесток и бросил трубку после того как не была найдена компромиссная дата для дебатов), а с хорошо подготовленной кампанией в сетях со стороны специальной группы черных пиарщиков, возглавляемой известным израильским технологом. В результате таких целенаправленных действий – в смысле очень жестко направляющих аудиторию украинского сегмента Фейсбука — начался реальный массовый психоз. В который попали – не только обычные украинцы, по долгу службы не связанные ни с политикой, ни с медиа – но и журналисты, гражданские активисты и даже эксперты. Они с полной уверенностью в своей самодостаточности писали практически одинаковые по смыслу посты и комментарии, утверждая личное отношение – «уважения» к П.Порошенко и «неуважения» к В.Зеленскому. Оскорбляли последнего «последними словами», делая его виноватым – несмотря на то, что в реальности диалог и действия обеих кандидатов на эфире были одинаково неприятны и агрессивны.

Более того, личный акцент в оценка – четко указывал на то, что аудитория находится в одном алгоритме (паттерне), который был прописан израильским пиарщиком, специалистом по управлению общественным мнением.

Интересно, в украинском сегменте ФБ нашлось очень мало людей, способны выйти из предложенного алгоритма и посмотреть на ситуацию объективно. И это плохой знак, который показывает, что еще несколько действий со стороны израильского гуру и неопределившаяся аудитория может по воле «черного мага» ринуться в сторону П.Порошенко.

В этом состоит главный риск для кампании и победы В.Зеленского. Отсюда, его команде не стоит даже теоретически ввязываться в игру «Дебаты» и продолжить свое избирательное шоу в собственном формате. Никакой неправды в этом нет, в отличие от действий президентского штаба.

Команда главы государства также сумела ослабить электоральные тылы оппонента, проведя переговоры с Ю.Тимошенко, которой пообещали в случае победы П.Порошенко должность премьера. В результате чего она выступила с критикой действий В.Зеленского в эфире. Однако, вряд ли стоит воспринимать ее заявление прямолинейно как поддержку П.Порошенко. Скорее всего, таким образом, проигравший политик пытается вернуться в большую игру и заставить штаб В.Зеленского пойти ей навстречу, предложив должность премьера. И скорее всего такие переговоры могут начаться.

Ви знаєте як набридло чути про практичність, прагматизм.. для мене це неусвідомлене постколоніальне — страх масштабності, великих цілей, великих завдань. В кінці кінців, страх ризикнути і будувати нове, інноваційне в масштабах краіни.
Крок за кроком це чудово… але спочатку варто знати куди йти, розуміти загальну рамку (фреймворк). Це непопулярне в Україні (це показують і дослідження ціннностей), навіть деякі інтелектуали наполягають, що краще «горобець в руці», тобто довгі довгі реформи, виходячи лише з того, що дозволяє «реальність», якою є олігархічна (рентна економіка), політична система з домінуванням одного центру та декількох політико-бізнесових груп. Чи варто рахуватися з такою «реальністю»?! Доки ми рахуємося, враховуємо… ми постійно втрачаємо можливості, і що стає все більш загрозливим … втрачаємо найкращих, активних, талановитих… які задихаються в цій реальності, в цьому прагматизмі, тому що не мають можливості реалізуватися. І це не тому, що вони слабаки… просто перед ними постає питанням- навіщо витрачати життя на боротьбу з вітряками в країні феодалізму, в системі закритого доступу, коли за кордоном є глобальний і відкритий світ з відкритим і конкурентним доступом. А де ж патріотизм?! Ми вже бачили молодих реформаторів, які готові були на пожертви , великі зусилля… але іх енергія, іх розум і таланти виявилися не тільки відторгнуті системою, що зрозуміло, але і не підтримані суспільством, яке мріє про свій маленький світ, де все максимально прагматично… Однак, впевнена, доки ми будемо робити і головне думати виключно прагматично… Україна не злетить, не відбудеться, не зможе реалізувати свій потенціал, який накопичувався століттями.

Одна з ключових проблем України в тому, що ми робимо зміни виключно на точковому принципі (що істотно і зрозуміло), але дуже рідко виходимо на системний рівень. Саме у відсутності системного рівня головна перепона для модернізації України. Причина цього лежить в тому що ми ігноруємо на підсвідомому рівні (бо не довіряємо і не любимо) українську державу — і на жаль, не усвідомлюємо що нам таки потрібно буде взятися за іі побудову і встановлення, можливо через інститути Суспільної угоди, відповідального громадянства. Це ключовий виклик для українського суспільства і 25 років тому і сьогодні. І варто прийняти це як ключовий пункт порядку денного. Щоб нам не говорили про неспроможність бути державою (failed state). І особливо враховуючи небезпечне сусідство як з РФ, так і на жаль, з швидко втрачаючою демократичний фарватер Польщею:(

Росія вибудовує вже три століття свій імперський мета-наратив на нашій, а не власній історії. І ми особливо і не вручаємося. Займаємо позицію чи то донора, чи то жертви:(
Але це теж війна — за сенси, за існування України як держави, і як би нам не хотілося, але цю «війну за історію» вести необхідно! Перейменовувати вулиці, закривати і блокувати сайти і мережі- це інструменти з порядку «дубин», а ось вести складну боротьбу сенсів, бачення, мета-наративів ми не хочемо чи не здатні?
Як би ми не іронізували над прагненням Росії грати в історичні реконструкції, це не просто гра. Історія — це жало імперськості Росії — яке їй надали у 18 столітті наші ж Прокопович та Яворський:( Це фундамент іх амбіцій і імперської політики. Без історичної лінії Росія починається лише як Гранд Татарія, а це зовсім інша традиція — тюркської номадичноі Азії, а не європейських націй, які вийшли так чи інакше з Риму. Як писав ще К.Косторіадіс та і більшість дослідників націй — нації це уявні спільноти і всі держави встановлюються спочатку на уявному рівні. Політика це теж, перш за все, гра символів і сенсів. Що відображається на здатності держав будувати успішні Бачення майбутнього, стратегіі, політики. І є однією з найважливіших умов створення сильних держав і націй.
При чому, ця мова символів, історичних зв’язків та сенсів дуже зрозуміла і легко конвертується у міжнародній політиці.
Зверніть увагу як у Кремлі знайшли привід — візит Петра 1 у Францію 300 років тому — і прагнуть використати його для вирішення актуальних проблем у російсько-французьких відносинах. Як «підкуповують»/ улещують французів — везуть колекцію Ермітажу, балет, театр! Демонструють культурний потенціал і тут же брешуть про Анну Ярославну.
А ми? Чому ми не доносимо справжню історію і не просуваємо нашу культуру?! Знову не має ресурсів?! Чи може у нас не має політичної еліти з хоча б елементарною культурою і знанням власної історії! В чому тоді сенс існування таких еліт?! В тому щоб проводити політики так званого прагматизму?! — прояви постколоніального статусу і мислення, що насправді є нашим слабким місцем, на якому грає імперія, коли стверджує, що нас не має як нації, як держави:(
Ми повинні повернути собі власну історію, відновити історичну пам’ять Iuliia Soroka і повстати з пеплу минулого. Без такого фундаменту важко будувати майбутнє. Це та важлива і серйоза робота, яку вже багато років проводить газета «День» та Івшина Лариса -
відновлюючи історичну пам’ять, відкриваючи справжню історію Україні та глибини іі культури. І це те, що повинно стати державною політикою!

Боротьба з грантових організаціями, та ще й настільки прицільно — «антикорупційними» — показує що діюча «задекларована» «еліта» — боїться саме антикорупційної політики. В цьому «голка» життя Клептократіі. І до того ж Будь яка вибірковість завжди поза верховенством права. На що звернула увагу більшість коментаторів — наполягаючи на принципі — якщо і поширювати декларації то вже для всіх. Але головне тут в іншому — правлячий клас демонструє таким рішенням (фактично проти антикорупційнерів), що він відстоює клептократію як систему. І це іх принципова позиція. Вже вважайте публічна! Не готові вони і не можуть проводити реформи, які загрожують цій системі. Бо вони в ній як «риби у воді».
Крім того — саме в антикорупційній діяльності правляча «еліта» бачить потенціал для зростання нового політичного класу — конкурентів. І діюють по логіці «будь и ты черна — как и мы черны» — прирівнюючі прозорі грантові гроші (які сплачуються західними фондами за проекти) до грошей невідомого походження, які виявилася після е-декларування у багатьох чиновників, судів та політиків. Фактично ми бачимо як розгорнута потужна контр-кампанія проти е-декларування як підходу і для «подолання наслідків» попередньої хвилі е-декларування, що призвели до втрати у рейтингах. І при чому, зверніть увагу, рівно у кремлівський логіці — девальвації західних і громадянських цінностей через пошук «соринок» у громадянському суспільстві, з ціллю відволікти від «брёвен», які насправді стоять на шляху реформування системи.