Росія вибудовує вже три століття свій імперський мета-наратив на нашій, а не власній історії. І ми особливо і не вручаємося. Займаємо позицію чи то донора, чи то жертви:(
Але це теж війна — за сенси, за існування України як держави, і як би нам не хотілося, але цю «війну за історію» вести необхідно! Перейменовувати вулиці, закривати і блокувати сайти і мережі- це інструменти з порядку «дубин», а ось вести складну боротьбу сенсів, бачення, мета-наративів ми не хочемо чи не здатні?
Як би ми не іронізували над прагненням Росії грати в історичні реконструкції, це не просто гра. Історія — це жало імперськості Росії — яке їй надали у 18 столітті наші ж Прокопович та Яворський:( Це фундамент іх амбіцій і імперської політики. Без історичної лінії Росія починається лише як Гранд Татарія, а це зовсім інша традиція — тюркської номадичноі Азії, а не європейських націй, які вийшли так чи інакше з Риму. Як писав ще К.Косторіадіс та і більшість дослідників націй — нації це уявні спільноти і всі держави встановлюються спочатку на уявному рівні. Політика це теж, перш за все, гра символів і сенсів. Що відображається на здатності держав будувати успішні Бачення майбутнього, стратегіі, політики. І є однією з найважливіших умов створення сильних держав і націй.
При чому, ця мова символів, історичних зв’язків та сенсів дуже зрозуміла і легко конвертується у міжнародній політиці.
Зверніть увагу як у Кремлі знайшли привід — візит Петра 1 у Францію 300 років тому — і прагнуть використати його для вирішення актуальних проблем у російсько-французьких відносинах. Як «підкуповують»/ улещують французів — везуть колекцію Ермітажу, балет, театр! Демонструють культурний потенціал і тут же брешуть про Анну Ярославну.
А ми? Чому ми не доносимо справжню історію і не просуваємо нашу культуру?! Знову не має ресурсів?! Чи може у нас не має політичної еліти з хоча б елементарною культурою і знанням власної історії! В чому тоді сенс існування таких еліт?! В тому щоб проводити політики так званого прагматизму?! — прояви постколоніального статусу і мислення, що насправді є нашим слабким місцем, на якому грає імперія, коли стверджує, що нас не має як нації, як держави:(
Ми повинні повернути собі власну історію, відновити історичну пам’ять Iuliia Soroka і повстати з пеплу минулого. Без такого фундаменту важко будувати майбутнє. Це та важлива і серйоза робота, яку вже багато років проводить газета «День» та Івшина Лариса -
відновлюючи історичну пам’ять, відкриваючи справжню історію Україні та глибини іі культури. І це те, що повинно стати державною політикою!

Боротьба з грантових організаціями, та ще й настільки прицільно — «антикорупційними» — показує що діюча «задекларована» «еліта» — боїться саме антикорупційної політики. В цьому «голка» життя Клептократіі. І до того ж Будь яка вибірковість завжди поза верховенством права. На що звернула увагу більшість коментаторів — наполягаючи на принципі — якщо і поширювати декларації то вже для всіх. Але головне тут в іншому — правлячий клас демонструє таким рішенням (фактично проти антикорупційнерів), що він відстоює клептократію як систему. І це іх принципова позиція. Вже вважайте публічна! Не готові вони і не можуть проводити реформи, які загрожують цій системі. Бо вони в ній як «риби у воді».
Крім того — саме в антикорупційній діяльності правляча «еліта» бачить потенціал для зростання нового політичного класу — конкурентів. І діюють по логіці «будь и ты черна — как и мы черны» — прирівнюючі прозорі грантові гроші (які сплачуються західними фондами за проекти) до грошей невідомого походження, які виявилася після е-декларування у багатьох чиновників, судів та політиків. Фактично ми бачимо як розгорнута потужна контр-кампанія проти е-декларування як підходу і для «подолання наслідків» попередньої хвилі е-декларування, що призвели до втрати у рейтингах. І при чому, зверніть увагу, рівно у кремлівський логіці — девальвації західних і громадянських цінностей через пошук «соринок» у громадянському суспільстві, з ціллю відволікти від «брёвен», які насправді стоять на шляху реформування системи.

1)   Настрої у суспільстві – апатія, негатив, відсутність вибору і бачення перспективи.

2)   Негативний зовняшній контекст  порівняно з 2013 роком – були втрачена більшість можливостей – і тепер ситуація у світі стала і стає набагато складнішою – більше ризиків, менше можливостей. Трамп, загроза перемоги правих сил в ЄС та перемога проросійських сил у сусідів Молдова, Болгарія.

 

3)  КЛЮЧОВІ ПРИЧИНИ:

Головна причина втрат можливостей це відстутність політичної альтернативи в Україні тобто нової політичної суб’єктності – нових політичних еліт.

Старі політичні еліти – в повному складі стали абсолютним Злом і стоять на шляху Майбутнього і будь-яких перспектив України.

Ми втратили шанс – тому що була порушена логіка революційних змін – про це говорив ще покійний Каха Бендукідзе – Майдан не привів до зміни політичних еліт.

Навпаки вони легко опанували владою. Чому? відбулася дві головні похибки:

1)   головна – не проведена люстрація!!! В книзі “Велике переродження” є чіткі висновки про засади успішних реформ на досвіді більш ніж 20 країн світу: найбільш важливий момент який може дозволити підірвати силу клептократіі – це усунення від влади рентозбирачів через систему ЛЮСТРАЦІІ – починаючи з силових структур та судової системи.

Хоча, в принципі, жодний з ключових кроків реформ, так і не був пройдений Україною – мова йде не про косметику – а системні кроки змін.

2)   Майдан і майданне покоління так і не змогло побудувати власну політичну партію або б хоча Рух – ми про це говорили у газеті «ДЕНЬ» ще на 1 річницю Майдану. Але це так і не було зроблено.

Це була помилка яка повторюється знов і знов новими людьми – які проявляють нерозуміння ситуціі і йдуть до влади і у діючі партіі. Я впевнена в цьому – це помилкова стратегія. В результаті якої, у нас так і не має спражньої політичної альтернативи, на яку могли б орієнтуватися виборці. Партіі реформ  з модерністськими цінностями.

Сьогодні створити таку політичну силу значно важче, ніж після Майдану. Постає питання консолідаціі лав колишніх революціонерів та громадських активістів (деякі розчаровані, багато загинули, хто пішов на компроміс).

В той час як існуючий режим відновив фактично логіку і підходи старого, який скинув Майдан – відмінностей між ними небагато. І тепер коли стара еліта повністю консолідувалася – ми  побачили у е-деклараціях  їх абсолютну ідентичність – і це демонстрація цінностей і підходів клептократичної еліти.

Необхідно бути об’єктивними –  в країні не має нової політичної суб’ктності – нових політичних еліт, які б несли нові цінності і їх дотримувалися, нові підходи і нові ідеі.

СУСПІЛЬНІ НАСТРОЇ. Звичайно свято місце пусто не буває – ми бачемо хвиля за хвилею – як незріле суспільство шукає СУРОГАТИ – ЛІДЕРА на годину, з будь-кого хто відрізняється від діючих еліт.

Або просинається печерний “прагматизм” і у звичайних громадян, які в більшості не мають нових цінностей, не мають критичного погляду на реальність, і знаходяться під масовим отруючим впливом домінуючих в Україні олігархічних ЗМІ. Не маючи ніякої альтернативи вони погоджуються з тим що є, і з тими хто керує.

Цьому сприяє і жорстока політика реформ – за принципом шокової терапіі, як чіткий підхід діючих еліт на утримання громадян у злиденному стані – що це призводить до апатіі і пасивності.

Плюс до цього додається постійний ризик війни, який використовують як тиск на суспільну свідомість – з метою отримати легитимацію з боку суспільства діючої влади. Яка до того ж, не має справжньої альтернативи!

Проблема України в слабкості соціального капіталу – навіть професійні середовища отруєні клептократією, розуміючи всі ризики і ситуацію – вони не демонструють готовності до об’єднання і тиску на владу: вважаючи що найкращим шляхом є індивідуальне виживання шляхом примирення з нав’язаними правилами клептократіі (професійне та особисте, або просто еміграція). Остання шалено зросла після Майдану.

Найбільш незалежні ринкові бізнес структури – особливо ІТ придушуються свідомо,  більше ніж за часів Януковича. Це стосується всього ринкового бізнесу – він знекровлються, бо корупція підходи і схеми зберіглися майже недоторканними.

Дуже важливий момент на якому я хотіла наголосити – стосується інтелектуальних еліт та лідерів думки. Діючи еліти після Майдану зрозуміли реальну небезпезпеку для себе інтелектуалів та лідерів думки та громадських активістів – і проводять приховану публічно, але цілеспрямовану  політику на приниження ролі цього доволі вузького і ключового для реформ і долі України сегменту українського суспільства.

Використовуються різні шляхи – 1) дискредитація за домогою ботів, якщо мова йде про соц мережі (основне поле для впливу яке ще є у незалежних експертів та інтелектуалів), 2) якщо можливо, то різні формати корумпування. 3) олігархічні ЗМІ іезуітські перетворили думку експертів на театр абсурду – коли експертна думка девальвується тими форматими в яких загагяють експертів (у ролі фону новин і у руслі редакційної політики). 4)  Креативно-експертний клас підривають і на рівні доступу до ресурсів – є розпосюдженою практика змушеного “волонтерства” – коли політики, чиновники і місцеві князьки постійно девальвують цінність експертної роботи – щоб не платити або взагалі вважають експертність зайвою.

Навіть отримання незалежних грантів  часто діючі політичні еліти критикують абсолютно в дусі Путінського режиму. “Грантоєдами” вже називають всіх представників незалежної експертної та суспільної думки!

Це робиться з метою витиснути з політичної поля, або з країни всіх, хто здатний мислити інакше ніж діюча еліта, і не готовий їй слугувати. Цікаво чому про це не говорять досі!

ВИСНОВОК:

• Тобто ми бачимо що за 3 роки клептократія залишилася незмінною
• Політичний клас незмінний
• Методи стали хитрішими але більш точними і точковими – для вирішення стратегічної цілі нинішніх еліт – ЗБЕРЕЖННЯ ВЛАДИ І КОНТРОЛЮ НАД РЕСУРСАМИ КРАЇНИ І ДЕРЖАВИ і підриву будь-яких можливостей для виникненя і консолідаціі нових еліт.

Тепер позитивні тенденціі:

1)     громадське суспільство зростає – це було б швидше, якщо б були джерела підтримки і не було штучних обмежень (наприклад перерєстрація неприбуткового статусу)

2)     децентралізація – утворення громад (хоча і тут нові ризики – сепараціі – владу захопили місцеві еліти) – і є сильні программи для підняття спроможності громад Добре

3)     йде рефлексія в різних групах інтелектуалів

4)     зростає попит на освіту в широкому масштабі – Прометеус, різні школи, курси, семінари лекціі і тд

5)     зростає урбаністична хвиля – на участь е-демократія в різних містах України – формування сучасних підходів в сферах формування нових політик

6)     зростання попиту на нову компетентність у владі – хоча пока вона формується дуже частково

7)     формується новий клас військових після АТО

 

ЩО ПОТРІБНО РОБИТИ? НАЦІОНАЛЬНИЙ ПОРЯДОК ДЕННИЙ

1)          НАЦІОНАЛЬНИЙ АКТ ПРО ПОЛІТИЧНУ І МОРАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ (якщо провалена люстрація – бо не реформована судова і правоохоронна система) – це єдиний вихід

2)          Побудова широкого ГРОМАДЯНСЬКОГО руху “СУСПІЛЬНИЙ ДОГОВІР” без старих лідерів для створення ключових засад нового типу держави і політики (прототип партійної системи)

3)          Створення Нової Конституціі на основі Суспільного Договору

4)          Перереєстрація політичних партій всіх – це треба припинити 342 партіі??! Це абсурд! Вимога – партіі повинні представляти суспільство інаше вони представляють олігархів.

5)          Просити фінансуванняу Заходу на створення сотен навчальних программ для створення нового класу державних чиновників (досвід Франкціі був би цікавим) та створення менторських програм для формування нових типів політики (стратегічний рівень – нові концепціі, стратегіі, рамки та правила) – позбавитися від совка і від непрофесіоналізму.

6)          Реформа державної служби – максимальна автоматизація процесів управління (це можливо)

7)          Формування технічного уряду під «План Маршалла» для України якщо не пізно (але можна спробувати) під чіткі цілі та забов’язання

8)          Створення національних платформ реформ – не просто окремі реформатори а цілі группи які будуть стояти за реформаторами

 

ПОЧЕМУ ТРАМП ВЫИГРАЛ?

Объективные факторы, которые привели к победе Д.Трампа:
1) кризис демократической политической системы в США назревал давно — уже лет десять ученые фиксируют дефицит демократии — под которым подразумевают низкий уровень участия граждан в политическом процессе. В нем доминируют политические партии и организованные интересы, неорганизованное большинство американцев не участвуют и не влияют. И это на фоне широких информационных возможностей — когда все все знают и у всех есть право на свое мнение. Растет недовольство и раздражение.

2) Партии и организованные интересы (так же как и в Украине) слабо работают с представительством реальных общественных интересов. Это общее «ахиллесова пята» всех партий в мире( Партии превратились в бюрократии — где доминирует партийный истеблишмент.

3) Проблема с партиями плавно перетекает в проблему истеблишмента как такового — его оторванности от потребностей общества. Зато он очень крепко завязан на интересы больших игроков — больших корпораций, банков, лоббистских групп и тд Профессия «американский политик» — становится все менее привлекательной. «Карточный дом» — очень яркое воплощение представлений американского общества о том как делается политика в США и о том кто такие американские политики. Потому опыт Х.Клинтон — это был гигантский минус, а не плюс. И один из важных козырей Д.Трампа — который никогда не был на политических или государственных должностях — то есть частью истеблишмента. Хотя здесь много от лукавого. Но среди всех предложенных кандидатов партиями — он такой несомненно.

4) Действующие политические правила и подходы — стали слишком раздражающими общество. Политический истеблишмент вопреки кризису 2008 года и обеднения миллионов американцев и нарастания социальных проблем — продолжал старую политику в интересах ключевых групп интересов и большого бизнеса.

5) ОДИН из КЛЮЧЕВЫХ драйверов который привел Д.Трампа к победе — был вопрос НЕСПРАВЕДЛИВОГО распределения национального богатства — разрыв (индекс Джини) только возрастал, приближая США к странам. которые она критикует за неравенство. То есть политика в США несмотря на видимые результаты по преодолению кризиса на макроуровне — не затронула уровень жизни большинство американцев: они не только не стали жить лучше. Напротив — возникла новая угроза — основные избиратели Трампа неслучайно бедные белые/рабочий класс — это именно те, кто подвергается угрозе увольнений на фоне растущей роботизации.

6) Именно технологический прогресс активно стимулируемый администрацией Б.Обамы, но при этом недостаточно поддерживаемый на уровне обеспечения социальных изменений и защиты интересов рабочих, подпадающих под увольнения — одна из ключевых причин провала Клинтон.

7) Ну и еще один фактор это СМИ — они практически в большинстве не поддерживали Д.Трампа, но… это не сыграло существенной роли. И сейчас стоит задуматься о том — что может западные СМИ тоже находятся в кризисе — сначала они проиграли внешнюю гибридную войну Кремлю, теперь внутреннюю — Д.Трампу?!

Неудивительно, что на этом фоне появление такого кандидата как Д.Трамп было ожидаемым после 2 х сроков Б.Обамы.
Д.Трамп

1) обладает собственными ресурсами — вне прямого влияния бизнес групп представленных в американской политике.

2) вне системы — не есть частью истеблишмента

3) ставка на популизм — простые и очевидные решения психологически воспринимаемые бедными американцами, растерянными потоком изменений.

4) его ставка на силу — когда нет других решений. Ностальгическое ожидание сильного лидера — вполне в американском духе.

Субъективные причины:
1) Нарастание консерватизма в американском обществе. Неготовность избирателей поддержать дальнейшую либерализацию американского общества и политики — после афро-американского Президента принять еще и президента женщину. Сексизм — да. Но факт остается фактом. Для многих избирателей как выяснилось — демократы предлагали «слишком много либерализма». Ну и не без того — что «два Президента в одной семье» — чересчур.
2) В связи с чем и неправильна стратегия кампании Х.Клинтон на темах «раздражающих» тех самых колеблющихся консерваторов из демократов — «права женщин и ЛГБТ» при чем на фоне других тенденций в общественных настроениях. И хотя, Д.Трамп демонстрировал дикие выходки неполиткорректности и дискриминации — но это очевидно воспринималось большинством снисходительнее, чем расширения свободы и прав человека. Американцы оказались не такими либералами как хотелось бы думать. И связано это с нарастанием консервативных настроений на фоне резкого технологического прогресса. Они возникли потому, что после резкого подъема требуется 5-10 лет для того, чтобы общество могло дозреть и принять их. После периода резких изменений нужен период стабилизации — то есть обеспечения социальной стабильности и социальные изменений. Прежде всего с точки зрения экономики, обеспечения рабочих мест, и социальных гарантий.
3) Очень важный фактор на котором сыграл Д.Трамп — внешняя политика Б.Обамы (демократов), которую Д.Трамп атаковал в первую очередь. И действительно во многом — и нам ли с вами об этом не знать — это пацифизм нехарактерный для США как супердержавы. Многие эксперты вообще считают что Америка потеряла этот глобальный статус. По крайней мере при Обаме. Потому у многих консервативных и не только американцев возникла ностальгия о ВЕЛИКОЙ АМЕРИКЕ. и возврате к статусу Супердержавы.

У мене враження ще з часів Помаранчевої революції, що у нас не існує жодних моральних кордонів — щоб не робили політики, чиновники і наближене коло, яке іх обслуговує — журналістів, технологів — через час все забувається. І всі у «шоколаді» і всі знову на екрані та на «арені».
Така «толерантність», а точніше моральна сліпота — є однією з ключових причин того, що еліти не оновлюються. Навіть люстрація карикатурна. Так Україна ніколи не зможе подолати клептократію.
Моральні цінності — вони не на папері і в книжках — вони повинні бути основою життя суспільства. Це не високі слова. Дехто скаже винний постмодерн — він розмив розуміння про моральні цінності та норми — але як людина яка займалася філософією постмодерну можу точно сказати — що це робилося для інших цілей для переосмислення цінностей на новому етапі розвитку цивілізації.
Однак у нас падіння моральних цінностей і рамок є не стільки результатом епохи постмодерну, а наслідком падіння радянської системи, яка по суті була аморальна у відносинах до людини і між людьми. Іі моральна матриця (кодекс будівника комунізму) тим не менш існувала — але вона була зовнішньою — нав’язаною тоталітарною державою -а не особистим вибором людини і суспільства.
Коли тоталітарна система впала виник моральний вакуум — мораль стала риторичною фігурою, а не основою суспільного життя. Це тісно пов’язано з корупцією яка проникала у всі «пори» суспільства.
Цьому також сприяла криза гуманітарної науки, які були частиною машини радянської ідеологіі, але так за 25 років (за окремими випадками), не стала новою гуманітарною наукою, яка б впливала на розвиток суспільства і переосмислювала і давала українському суспільству європейські цінності/цінності людини. Невипадковою політичний клас не звертає увагу на жодні наукові дослідження та аналітику. Питання моралі, громадянськості, відносин влада- людина — все це було і залишається в маргінесі. І це розв’язує руки і повертає шанси політичним елітам, які розкрадали (в усіх сеансах) Україну 25 років.
Так я вже чую як ви скажете — це тому що не має покарання! Але покарання без морального засудження і остракізму таких політиків, партій неможливо. Суспільство повинно навчитися бути нетолерантним до корупції, насильства, брехні, цинізму, подвійним стандартам — проявів аморальності в політичному і суспільному житті. Поки у нас не з’явиться імунітет до цього — не варто чекати, що зникне популізм чи політики з минулого. Вони знову і знову будуть повертатися, як «зомбі».
Україні потребі не лише реформи, нам потрібне моральне одужання.