2014-07-24
Діана Дуцик
Що зараз у першу чергу має робити влада і ЗМІ, аби перемогти в інформаційній війні й налагодити комунікацію з жителями східних регіонів? На запитання MediaSapiens відповідає Вікторія Подгорна, директорка ГО «Центр соціально-політичного проектування».
В ситуації неоголошеної війни з Росією, в тому числі інформаційної, кожен крок влади викликає шквал критики. Однак органи влади й українські ЗМІ вперше опинились у настільки непростій ситуації: потрібно не лише протистояти російській пропаганді, але думати, як налагодити комунікацію з населенням тих регіонів, які опинилися в зоні АТО. В інформаційному полі вже було допущено чимало помилок – і в попередні роки, й останніми місяцями, тому важливо уникнути їх у майбутньому.

Тож MediaSapiens запитав експертів і журналістів, що зараз у першу чергу має робити влада і ЗМІ, аби перемогти в інформаційній війні й налагодити комунікацію з жителями східних регіонів. Днями було опубліковано першу частину опитування та коментарі Марії Лашкіної, тренера-психолога з комунікації, доктора Національної академії державного управління при Президентові України, та Наталі Беліцер, експерта Інституту демократії імені Пилипа Орлика. З цього приводу читайте також опитування «Дусі» – «Мустафа Найем, Юрий Бутусов, Сергей Гармаш и другие рассказали, о чем молчат украинские СМИ».

Цього разу MediaSapiens поспілкувався з Вікторією Подгорною, директоркою ГО «Центр соціально-політичного проектування».

Вікторіє, що, на ваш погляд, зараз обов’язково має зробити влада та українські ЗМІ для протидії інформаційній війні з боку Росії?

Влада повинна в умовах фактичної війни створити спеціальну групу з представників інформаційного сектору (медійників) для участі в роботі, наприклад, «ситуативної кімнати» (не знаю, чи вона реально працює) при РНБОУ. Для розробки інформаційної стратегії протидії інформаційній війні, яку веде РФ проти України, для донесення стратегічних позицій як усередині країни, так і на міжнародному рівні.

Росія витрачає великі кошти і зусилля на міжнародну пропаганду. Україна тут суттєво поступається. Тому дуже важливо працювати в цьому напрямку, залучаючи численні українські діаспори по всьому світу. А також працювати з авторитетними публічними симпатиками та друзями України у світі.

Друге – це вирішення поточних питань реагування на інформаційні впливи та загрози. Для налагодження ефективних та оперативних дій у медіапросторі. Тут звісно, необхідна політика підтримки української армії в медіа. Вона вже є. Але наразі це добра воля окремих журналістів та каналів, видань. Це повинно бути системною політикою в медіапросторі. Це тепер пріоритет.

Третє. Я не розумію, чому в умовах бойових дій та інформаційної війни досі працюють ЗМІ, які відверто грають на боці ворога. Так, ЗМІ не стріляють у людей, але вони стріляють по їхній свідомості й підсвідомості. Й це боротьба проти України – така ж сама «таємна терористична» війна, як на Донбасі. Де втрати менш гострі, але масштабніші.

Четверте. Йдеться як про відверто проросійські видання, так і про видання, які належать олігархам. Це вимагає дуже серйозної експертної оцінки й рішень щодо переформатування вимог і правил у медіасистемі України. Перш за все – демонополізації медіаринку – заборони на непрофільні активи, взагалі легалізація власності на медіа та заборони на монопольне володіння медіа. Це лише варіанти. Але треба шукати логічне і законне рішення. Цим і повинна зайнятися нова Нацрада з питань телебачення та радіомовлення.

І ще дуже важливий момент – експертна підтримка. Це в Україні слабко використовується як ресурс впливу. Є лише окремі «розмовники» – але немає ефективних ток-шоу з експертами – для роз’яснення позиції. Експертам могли б довіряти більше, ніж політикам. Але політики в ток-шоу в нас домінують. Причому з дуже небезпечними ідеями та маніпуляціями. Експерти в цьому сенсі об’єктивніші. Особлива роль експертів і в роботі для міжнародних аудиторій: як у коротких формах (коментарів, виступів, статей), так і в розлогіших (книг, досліджень). Тут у нас провал: за три місяці якісь авантюристи від політології під замовлення Кремля вже написали і провели презентації книги з антиукраїнською версією подій на Майдані. Що в нас зроблено?! Де наші версії подій – крім єдиної книги журналістки про людей Майдану? Це добре, але замало. Західний світ інтелектуалів та високочолої журналістики такого не читає.

Що необхідно зробити для налагодження діалогу з населенням Донбасу, роз’яснення політики Києва, переконування тих, на кого вплинула російська пропаганда?

Чисто інформаційні методи працювати не будуть. На Донбасі люди не особливо довіряють українським ЗМІ. Тому суто пропагандистські ідеї, які суперечать цінностям на Донбасі, неефективні.

ЗМІ краще показувати, як українська влада та решта суспільство підтримує жителів Донбасу, допомагає їм, розповідати конкретні позитивні історії, персональні історії.

Треба розбивати «донбасько-радянську» єдність мислення – регіональну ідентичність. Показувати, що є в Донбасі дуже різні люди й різні позиції. Особливо акцентуючи зв’язки Донбасу та людей Донбасу (як родинні, так і економічні, гуманітарні) з іншими регіонами України. Потрібно створити спеціальний медіацентр для проектів, основна мета яких – знайомство жителів Донбасу з сучасним світом, новими ідеями, знайомство з лідерами думки, які є в Україні. Проводити зустрічі та організовувати візити в інші регіони (наприклад, для окремих професійних груп).

Ідеологічно – треба ламати радянсько-сталінські ідеї індустріалізації та індустрій як «наше все» (остання фортеця мрій) та російсько-імперські ідеї – «деды воевали» (постійне повернення до минулого). З цих точок нічого доброго побудувати не можна. Точка збирання свідомості – це майбутнє, це визначення перспектив для Донбасу. Про це треба почати говорити з людьми і для людей на Донбасі.

Не менш важливим у налагодженні діалогу є позиція національної влади. Міфи про «київську хунту» працюють тому, що дуже небагато національних лідерів та політиків готові контактувати з жителями Донбасу напряму, ані навіть через медіа. Випадків таких контактів дуже мало. Це є наслідком хибної позиції часів Помаранчевої революції, коли небажання політичних партій працювати на Донбасі (бо там все одно не буде рейтингу та результатів на виборах) фактично призвело до політичної монополії Партії регіонів, КПУ та консервації ідеології комунізму, патерналізму. І як наслідок ? до відриву Донбасу від іншої України і посилення сепаратистських настроїв.

Фактично така неготовність політиків та влади спілкуватися з виборцями Донбасу призводить до несприйняття й політики з Києва – а російська пропаганда цим вдало користується.

Тому сьогодні гостро необхідно налагодити постійний потік інформації від перших облич країни (на кшталт регулярних розмов Франкліна Делано Рузвельта перед каміном під час війни) – де пояснювати позицію української влади (чіткі меседжі). Це важливо, до речі, і не тільки для жителів Донбасу, для всієї країни.

І ще одне: Донбас завжди сприймав мову результатів. Українська влада повинна не просто проводити децентралізацію – це взагалі небезпечно в умовах таких настроїв і позиції на Донбасі. Спочатку необхідно налагодити діалог навколо вирішення конкретних питань із найбільш конструктивними групами на Донбасі для залучення їх у вирішення важливих соціальних питань та відновлення нормального життя в регіоні. Не можна робити все за моделлю Партії регіонів чи СРСР – ми зробимо це за вас. Так усе одно всі будуть незадоволені. І крім того, саме ці групи повинні стати плацдармом для змін місцевих еліт, які вже докерувалися Донбасом. Такі групи та їхні лідери і будуть комунікаторами між думкою більшості виборців регіону та національною владою. І основою для реальних змін у регіоні – для проведення справжньої децентралізації.

Яких основних помилок припустилася влада та ЗМІ в інформаційному полі і як їх можна виправити?

Перше. Допустили ізоляцію регіону – фактично основу сепаратизму. Безконтрольне зрощування лідерів думки, ідеології особливого донбаського регіоналізму. Центральні новини на Донбасі не з Києва, а з Москви. І як результат – довіра до Москви, а не до Києва.

Друге. Монополія окремих політиків та партій на Донбасі. Штучні обмеження в інформаційному полі регіону (рекламному ринку теж) для «недонецьких» політичних сил. Нерівні можливості.

Третє. Недостатність інформації щодо іншої України і світу в регіональних ЗМІ. Слабкий інформаційний обмін за віссю «Донбас – інші регіони України». Особливо на рівні лідерів думки.

Який ваш прогноз – чи вдасться Україні перемогти у війні за масову свідомість людей у Східній Україні та за кордоном?

На жаль, втрачено дуже багато часу. Але сьогодні треба діяти рішуче і швидко – використовувати потужності не лише держави, але перш за все громадянського суспільства. І мати чітке стратегічне бачення – бачення перш за все нашого СПІЛЬНОГО МАЙБУТНЬОГО. Це об’єднує.

І діяти потрібно стратегічно – простого реагування замало, воно може бути програшним. Хвилі суспільного протесту чи позиціонування сьогодні відбуваються спонтанно. А за умов інформаційної війни, коли ворог має стратегію, вони можуть використовуватися не лише в інтересах України, але і проти. Ми це багато разів уже бачили. Тому потрібно визначитися з ключовими напрямами, системою цінностей та позицією, щоб діяти ефективно, ефективно комунікувати як зі сходом України, так і зі світом.