Новий уряд… Якщо чесно вже абсолютно байдуже хто там є. Оскільки важливим є не лише Хто? А перш за все -ЯК?
Я взагалі давно не вірю в волю окремих героїв (як написав ще Ніцше: «Бог -помер», а Барт додав — «Автор — мертвий)))
Це особливо резонує в нашому політичному контексті — коли мова йде частіше про фігури лідерів, а не про головне — перехід до іншого типу політики, іншої моделі розвитку (її ще до речі треба ще сформулювати), до стандартів і підходів 21 століття.
Уряд реформ за логікою не може формуватися у складчину (з миру по нитці) якщо за ним не має політичної коаліції з програмою та завданнями які визначені і підтримані виборцями, або не має хоча б бачення і чіткого розуміння реформаторської місіі і завдань уряду. Як не має чітких критеріів щодо кандидатур міністрів та прем’єра (ну крім партійно кланових інтересів звісно).
Складчина кандидатур, концептуальна невизначеність ані коаліції, ані уряду. Які тоді у нього забов’язання перед суспільством, які kpi, як відстежувати успіхи і які рішення вони будуть впроваджувати???
Це і є питання інституційноі політики, яка повинна запустити справжні зміни системи і припинити персоналістську гру кланів які ставлять свої фігури на урядову дошку.
Все ускладнюються тим, що насправді ми не бачимо навіть стійкої коаліції. В чому тоді можливості та політичні гарантії роботи уряду, перед яким стоять великі виклики?! В особистих домовленостях, неформальних зв’язках?! Сам процес формування кабінету показав, що у нового уряду не має чесної і відвертоі позиціі до суспільства, що насправді могло б значно покращити ситуацію. Оскільки діалог — ключова умови повернення довіри і просування реформ. Діалог і довіра це той самий ресурс, спираючись на який уряд міг би розірвати «тіньові» схеми, зв’язки і зобов’язання і нарешті почати справжні зміни. Однак, жодних сигналів яки б свідчили про таку можливість — не має. Все традиційно — по колу, по підкилимним правилам — тільки це коло може виявитися останнім…