газета «День» — Журналicт Дмитро Кривцун 26 грудня 2014 року

«РЕВОЛЮЦІЯ, ВІЙНА ТА РЕФОРМИ — ТРИ КЛЮЧОВІ ПИТАННЯ, ЯКІ ВИЗНАЧАЮТЬ 2014 РІК, ТА НА ЯКІ ДОСІ НЕМАЄ ВІДПОВІДЕЙ»

Вікторія ПОДГОРНА, політолог:

— Цей рік для України був своєрідним Рубіконом — вона зробила крок уперед від свого пострадянського минулого, крайньою точною якого був режим Януковича. І є сподівання, що ми й далі рухатимемося до побудови справжньої сучасної незалежної держави, де роль суспільства буде вищою. Я впевнена, Революція Гідності досі триває, але не на макрорівні, а на рівні кожної людини, суспільство продовжує змінюватись. І є сподівання, що українська політична нація народилася і стає сильнішою. А те, що було зроблено суспільством на Майдані, і зараз триває в зоні АТО, — це боротьба українського народу за незалежність. Майдан призвів до того, що політична активність українців стала надзвичайно високою. АТО ж призвело до того, що сформувалося широке коло людей, яке щоденно займається роботою на підтримку української армії, переселенців та постраждалих від війни. Саме це є кістяком народження справжнього громадянського суспільства, яке є запорукою незворотності демократичних змін в Україні.

Більшість людей, які сьогодні воюють, — це свідомі добровольці-патріоти. І це феномен народження справжньої української армії, яка є запорукою безпеки, територіальної цілісності та стабільності в державі. Франція також народилась як нова європейська нація, коли було створено її армію.

Але, на жаль, в даній ситуації є й мінуси. Революція відбувається, коли змінюються політичні еліти, але ми бачимо, що у нас ця зміна була несуттєвою. Слабкою ланкою української політичної нації є її політична еліта. За всі часи вона ніколи не була разом із українським народом на глибинному рівні. Вона завжди мала свої окремі інтереси, що прослідковується і сьогодні. І це є тим фактором, який гальмує процес реформ. Нинішні еліти формувалися та робили свої перші політичні кроки ще за часів Кучми. Це старе середовище пострадянської політики.

Нових же людей доволі небагато. Незважаючи на те, що 56% Ради VIII скликання — нові люди, нових серед них — 10—15%, які вийшли з інших середовищ та ніяк не пов’язані з капіталами, старими політсилами та людьми.

Далі треба демократизувати систему та проводити децентралізацію влади, під якою я маю на увазі реформу місцевого самоврядування. І питання тут в тому, що Україна залежна від купки еліт, які сконцентрували свої впливи та статки на національному рівні. Регіональні еліти є підпорядкованими певним кланам, які не дають Україні розвиватися. І дуже важливо для України, що ця реформа відбудеться, адже основа для неї була закладена цього року.

Централізована система небезпечна і з точки зору національної безпеки, бо якщо всіма ресурсами в державі розпоряджається невеличка купка людей, то достатньо тиснути на них, щоб отримати всі преференції. Ми бачимо всі ризики переговорних процесів із РФ, продовження торгівельних відносин між українськими олігархами та Росією тощо.

Реформа децентралізації може стати ефективною в тому разі, коли будуть надані широкі повноваження місцевим громадам, а не адміністраціям. Необхідно, щоб українці брали безпосередню участь у політичному процесі.

Революція — це також і зміна системи. Стара система розвивалася всі 23 роки існування України і досягла свого апогею за Януковича. Вона перетворила Україну в failed state, — як її називали деякі іноземці та підхоплювали росіяни. Тому нам треба рухатись до того, щоб створювати нову державу через системні реформи. Але з цим є проблема: в умовах, коли є новий президент та парламент, немає суттєвих ініціатив провести якісні зміни. Є лише конкуренція двох політичних центрів, яку ми спостерігали в 2005 та 2010 роках. Говорять, що це питання Конституції, і я частково згодна. Але в умовах революції, війни та тяжкої кризи люди при владі ведуть себе безвідповідально. У політиків немає стратегічного мислення, розуміння проблем, бо це потребує високого рівня аналітики та відповідальності.

Наприклад, коли формувалася коаліція, коаліційну угоду писали вкрай довго, а її оцінка була низькою — в ній бракує системних реформ. Те саме ми побачили із прийнятою програмою уряду — 14 сторінок, які де в чому суперечили коаліційній угоді. Уряд Яценюка не проявив ініціатив ні в даній програмі, ні за попередні дев’ять місяців своєї діяльності. Тому потуги іноземців у новому уряді можуть бути розчинені в загальній грі команди Кабміну або у внутрішніх суперечках.

Політикам треба розуміти, якою саме буде європейська Україна в майбутньому. Питання не тільки в галузях економіки — треба знати свої можливості, розуміти, як ми виглядатимемо у світі, як реалізуватимемо свій потенціал, якою буде ключова ідея нашого розвитку та існування, як дати розгорнутися людському потенціалу, як перейти на інший технологічний рівень. В сучасному світі вирішальну роль грає людський капітал та технології, а про ці два ключові чинники дуже мало йдеться в коаліційній угоді та ключових документах, за якими треба реформувати країну.

Сьогодні в Україні на регіональному рівні виникають серйозні ризики через відсутність реальних реформ та бажання їх проводити. Прояви цього ми вже побачили у Вінниці та Запоріжжі. І якщо ця проблема не буде вирішена, вона може призвести до дестабілізації ситуації по всій Україні — ми можемо мати нові форми прояву сепаратизму.

Революція, війна та реформи — три ключові питання, які визначають 2014-й рік, та на які досі немає відповідей.