18.02.2015

Порядок денний. Актуальний досі. Газета «ДЕНЬ» 17 лютого 2015 р.

 

Експерт ВIКТОРIЯ ПОДГОРНА: «Рік тому під час Євромайдану сформувалися ключові тренди: визрівання громадянського суспільства; війна з Росією, зміна політичної системи; криза еліт у Європі»

 

Рівно рік тому поодинокі трагедії на вулицях Києва вилились у катастрофу. Серед білого дня в центрі столиці почались масові розстріли людей, які можна було уявити лише в історичних фільмах про війну. Історія наче повернула назад, зробивши лихий маневр і вкотре продемонструвала, до чого призводить ігнорування її сторінок. 18 лютого 2014 р. — режим Януковича вже доживав останні дні при владі. Це була агонія, яка забрала десятки людських життів і закінчилася втечею глави держави.

Проте ще більша трагедія нас чекала попереду. На відміну від 2004-го, цього разу Кремль не збирався поступатися, навіть більше, він розпалював полум’я повстання і чекав на кульмінацію, щоб вдарити. І вдарив — анексував Крим і окупував частини Донбасу. Але й це ще не все. Москва сьогодні продовжує військову агресію проти України, намагаючись захопити більше територій і знищити українську державність.

Те, що коїться наразі на сході, є логічним витоком із минулого. Сам факт того, що президентом країни став колишній зек із манією збагачення, є докором всьому народу. Але чи не до того все йшло ще з кінця 90-х років? Ми ще знаходимось у павутинні причинно-наслідкових зв’язків, які порочним колом притискають нас до вимушених кроків, до неминучих втрат.

Вже місяць розгортається героїчна драма на Дебальцевському плацдармі. Вузлова станція, стратегічне місто, яке потрапило в дуже скрутне становище. Ворог фактично створив «мішок» навколо наших позицій. Але українські військові всіма мислимими та немислимими засобами утримують цей плацдарм, відбиваючись від атак у трьох напрямках. Навіть Мінські угоди, до яких ворог хотів встигнути захопити Дебальцеве, не стали перешкодою для продовження бандитського наступу. «ДНР» і «ЛНР» не виконали перед Путіним своїх обіцянок, попри неймовірні зусилля, кинуті проти ЗСУ. Навіть у день Мінських перемовин ворожі російські танки перетинали кордон з Україною на допомогу бойовикам.

 

ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Тактика росіян азіатська — вони не жаліють своїх. Багато разів помічались інколи безглузді атаки бандитів, внаслідок яких вони несли неймовірні втрати. Видно, що ворог ставить на принцип перемоги кількістю, а отже хтось явно жене його в шию. Але навіть така шалена агресія не дала йому можливості захопити батьківщину Володимира Сосюри. Дебальцеве стало черговим, після Донецького аеропорту, форпостом героїзму і професійності українських військових. Останні три дні ворог став підходити до атак артилерії більш системно. З усього помітно, що він «пристрілявся», використовуючи системи коригування вогню. Артобстріли Дебальцевого відбуваються з боку Алчевська, Стаханова, Шахтарська, Макіївки, Горлівки.

Андрій Цаплієнко у себе в «Фейсбуці» повідомляє, що «воины «Русского мира»» з криками «Аллах акбар» захопили відділ міліції і залізничний вокзал». І це попри те, що начальник ГУМВС у Донецькій області В’ячеслав Аброськін нещодавно заявив, що в евакуації співробітників міліції з Дебальцевого поки що немає. Юрій Касьянов повідомляє оперативну інформацію: «Дебальцеве в облозі. Інформації звідти майже немає. Оптимістичної — точно немає. В місті ідуть жорсткі вуличні бої. В оточенні опорні пункти в районі Чорнухіного. Логвинове — це вже тільки місто на мапі, де знаходиться пекло».

Речник Антитерористичної операції полковник Андрій Лисенко в свою чергу на брифінгу визнав напруженість ситуації навколо Дебальцевого і факт обстрілів артилерії наших військових із боку бандформувань. У той же час Лисенко зазначив: «Усі напади українські військові відбили. Вони здійснюють вогневий контроль над н.п. Логвинове та частково контролюють трасу Артемівськ — Дебальцеве». Також Лисенко додав, що ворог продовжує накопичення сил та зброї і звинуватив Російську Федерацію у порушенні Мінських домовленостей.

Ватажок бандитів «ДНР» Пушилін заявляє про якусь «справу честі», якою для нього стало Дебальцеве. Тобто той, хто винищив це та сусідні міста, наразі говорить про «честь». Так чи інакше Дебальцеве вже зі стратегічного пункту перетворилось на символ. Але символ занадто небезпечний, який може перетворитись на страшну трагедію з убитими і взятими в полон.

Існує дилема — вивести війська з Дебальцевого і тим самим зберегти сили, продовжувати або оборону. Перманентний спротив ворогу в таких умовах не буде мати успіху і здача позицій — лише питання часу. Саме тому треба або всіляко розширяти територію доступу для убезпечення військ, або забезпечити їм відступ.

Заступник командиру батальйону «Кривбас» Юрій Сіньковський вимагає від керівництва визначення: «Я не панікую, але прошу Генштаб і Міноборони прийняти рішення по Дебальцевому і допомогти нашим хлопцям». Волонтер Ольга Голубева заявляє: «Бійці питають, чому не приїздить ОБСЄ. У них є поранені і вбиті, в тому числі й серед мирного населення. Хлопці просять рішень, вони не підуть, як це було в Іловайську. До того ж їм потрібен провіант і боєкомплекти».

«Залишати Дебальцевський плацдарм чи ні — це залежить від військово-політичних цілей України, — коментує «Дню» керівник групи «Інформаційний спротив» Костянтин Машовець. — Відвід військ — це тактичні цілі технічного характеру. Наші підрозділи ведуть у Дебальцевому бойові дії, відбивають атаки. Ситуація змінюється динамічно. Відбиток на ситуацію наклало невиконання бойовиками Мінських домовленостей. Наскільки адекватно ці домовленості відповідають теперішній військовій ситуації — це вже питання до керівництва країни, яке приймало це рішення. Звичайно, коли ви пов’язані якимись домовленостями і не маєте права застосовувати повністю увесь спектр військових способів, а супротивник у такому обмеженому стані себе не відчуває, застосовуючи все що завгодно проти вас, то ви знаходитесь у заздалегідь програшній позиції. На цей момент здійснюється допомога нашим військовим, які знаходяться в зоні бойових дій. Загальна ж ситуація напружена».

«ПІСЛЯ ВТЕЧІ ЯНУКОВИЧА ДО ВЛАДИ НЕ ПРИЙШЛИ «НОВІ», ЯКІ ЩЕ НЕ СФОРМУВАЛИСЯ ТА НЕ ВИОКРЕМИЛИСЯ»

Вікторія ПОДГОРНА, політолог:

— Події 18 лютого і вбивство людей тітушками на «антимайдані» в Маріїнському парку було останньою спробою приборкати Майдан та залякати людей кров’ю. Це було намагання переломити ситуацію, але громадянське суспільство вистояло, люди проявили справжній героїзм та стійкість. Тоді Янукович зрозумів, що він нічого не може зробити і 20 числа відбувся розстріл Небесної Cотні — помста Майдану за його твердість. Означені події стали доказом всім скептикам і ворогам, що Революція Гідності — це внутрішня інтенція українського суспільства до свободи, справжньої незалежності та побудови нової політичної системи. Люди готові були не просто говорити про це, але й померти. Суспільство своєю кров’ю довело, що його неможливо зламати. Можна придушити десять, тисячу людей, але мільйони — ні. І ці люди творять Україну, яку ми хочемо бачити.

Це були дні, які поставили хрест на режимі Януковича не тільки тому, що люди виявили таку силу, яка зараз проявляється на фронті. Суспільство вже дозріло до змін, люди були готові боротися і навіть втрачати життя за свою свободу та гідність. Це не був рух лише за Євроінтеграцію — відбулась модерна революція заради свободи. 18—20 лютого показали, що Євромайдан був свідомим вибором українського суспільства заради розвитку в європейському сенсі — в напрямку реальних змін, щоб права людини стали домінуючими.

18 лютого 2014 року було найбільш важким днем на моїй пам’яті. Саме тоді режим Януковича показав своє звірине обличчя. Стало зрозумілим, що він готовий йти на сценарій, якого ми, можливо, не очікували — почати вбивати людей. Навіть перші жертви Сергій Нігоян та Михайло Жизнєвський були вбиті не так відверто.

В той день відбувся «мирний наступ» Майдану, який стояв вже 3 місяці і люди хотіли якихось результатів — їх вимоги радикалізувалися і вже ставилося питання про відставку Януковича. Саме тоді стало зрозуміло, що насправді «режим» — це не якісь метафори, він насправді є авторитарним, звірячим і готовим нищити людей за їх волю до гідності та свободи. З іншого боку, стало зрозуміло, що режим Януковича не є самостійним по суті. Це був постколоніальний режим, який спирався на міць імперії та спайку з Кремлем. Його падіння вилилося в анексію Криму. Звичайно, для України була неочікуваною підготовлена операція по захопленню півострова, адже в ці критичні дні, відбулась зміна політичних еліт

Після втечі Януковича до влади не прийшли «нові», які ще не сформувалися та не виокремилися. Країну очолили ті, кого раніше називали «помаранчевими» — більш ліберальна фракція діючих еліт. Ми отримали новий режим, який не був репресивним, але не можна сказати, що Майдан його однозначно підтримував.

В ті дні також сформувалися всі ключові тренди, які існують досі. По-перше, це розвиток та визрівання громадянського суспільства (хоча і не без складнощів). По-друге, ми отримали війну з Росією, потужний інформаційний вплив якої був відчутним на Майдані. По-третє, сформувався порядок денний, який все ще залишається актуальним: зміна еліт, політичної системи та політики як такої. Проте, нинішня політична еліта досі не чує його. Вже тоді виявилась їх неактивна участь та подвійна позиція, що проявилася у переговорах із Януковичем, який готувався евакуюватися з країни.

Тоді ж виявився ще один тренд: в переговорах із Януковичем також брали участь міністри закордонних справ ФРН та Франції — Франк-Вальтер Штайнмайєр та Лоранс Фабіус, які займали позицію компромісу. Дана позиція компромісності щодо агресора нині проявляється у мінських переговорах. Це можна назвати кризою еліт в Європі, адже вони не здатні реагувати на виклики, поставлені часом і Росією, та не здатні сформувати чіткої стратегічної позиції.

Вже минув рік з тих подій, але всі означені процеси та зміни проходять дуже, повільно, важко та драматично і Україна платить за них надто високу ціну. Ми несемо великі втрати у війні і в той же час затягуємо проведення реформ в країні, через що можемо її втратити. Тому постали нові питання на порядку денному: що робити з владними елітами? які є механізми, щоб змусити їх працювати на Україну? Новим же лідерам потрібно ще мінімум півроку, щоб визріти та спромогтися взяти на себе відповідальність за державу.

Підготував Дмитро КРИВЦУН, «День»

Валентин ТОРБА, «День»
Рубрика: Подробиці
Газета:

18.02.2015

Россия в борьбе за исторический метанарратив или как Кремль навязывает свою историческую «правду» об Украине

Читая Нарышкинский «бред» — задаю себе вопрос: почему мы — не только Украина, но и Запад так проигрываем России в информационном поле? И осознаю, что дело не только и не столько в пропаганде.
Главная причина — Россия играет в создание и навязывание не только отдельных фактов и интерпретаций — которые в принципе можно было бы разрушить на уровне других фактов и интерпретаций. Дело в том, что в России настойчиво создают исторический и культурный мета-нарративы. Кремль играет в создание абсурдной и абсолютно лживой, НО Целостной «картины мира» и «карты ценностей» — то что пытались раньше делать много-мастные революционеры, пытаясь перекроить «старый мир». Традиция у россиян в этом смысле огромна. Они просто подняли все эти накопления и успешно адаптировали то, что можно использовать в геополитических играх и войнах за перекраивание международного порядка.
Эти мета-нарративы выглядят «логичными» в глазах не только исторически и культурного неграмотного российского большинства и жителей Донбасса, тщательно сконструированные старые смыслы втиснуты в матрицу современного постмодернизма и легко ложатся в необремененные критическим разумом головы западных обывателей. И даже политиков. Внося полную сумятицу и делая невозможным выход на стратегический уровень. Отсутствие стратегий в отношении Украинского кризиса и войны — связано именно с атакующей войной российского мета-нарратива, который надвигается на Европу, отказавшуюся от единого мета-нарратива в эпоху ЕС и постмодерна. Это непростой теоретический вопрос, о котором давно и настойчиво говорят интеллектуалы — тот же Тимоти Снайдер. Но этот теоретически сложный вопрос на сегодня является одним из ключевых вызовов этой Войны, выхода из кризиса международной системы и будущего Европы, а возможно мира. Это вызов прежде всего для нас — Украина не может состояться и победить только на военном и политическом фронте. Этого мало, мы должны создать свой мета-нарратив и предложить его Европе как часть стратегии победы за признание нашей истины и нашей исторической миссии в мире.
МЕТАНАРРАТИВ — универсальная система понятий, знаков, символов, метафор и т.д., направленная на создание единого типа описания. С помощью М. соединяются различные языки, а также культурные и смысловые дискурсы.

12.02.2015

Реформы и конкуренция

Курс доллара 25-26 — для меня как политолога это означает только одно — правящий класс слитый с олигархией — разрывает какой-либо контракт с обществом (даже традиционной частью своей поддержки — бедных которые за них и голосуют). 25 — это индикатор того, что этот класс неспособен выйти из матрицы паразитирования и готов бросить в нищету миллионы только бы сохранить статус-кво — свое монопольное право доступа к ресурсам и институтам государства, к формированию политики. Они готовы пожертвовать Украиной — им (имеющим активы, недвижимость за рубежом) реально безразлична судьба страны — это не их формат интересов. Глубоко шкурные интересы определяют и суть и стиль их политики. И нежелание проводить реформы это глубоко укорененное неприятие конкуренции, открытой политики и экономики, куда доступ регулируют равные правила и принцип эффективности, не говоря уже о справедливости, а не и искусственные ограничения, вытеснение конкурентов. Дефицит бюджета? Долги? Война? — это объективные экономические причины?! Это факторы, которые влияют — в корне лежит проблема модели политики и экономики, которая убивает все живое, продуктивное. Которая привела к войне, к долгам (паразитирование ведь не только за счёт внутренних, но и внешних ресурсов!) главный дефицит — это дефицит честной конкуренции! И в политике и в экономике. Конкуренции при условии появления которой (новых элит) нынешним нечего будет делать ни у руля государства, ни как собственникам бизнеса. Банкроты это они, а не страна! Но чтобы это доказать нужны те, кто сможет прорваться через войну, запреты, репрессии и бешеное сопротивление системы — не сольется с ней, не уступит и сделает самую важную работу по созданию современной страны.

31.01.2015

Об имитации реформ и контр-элите

Чем больше времени проходит, тем все более очевидным становится — нынешняя правящая элита и даже те новые и западные ее лица, непросто неспособны провести реформы. Хуже — у них совершенно другая повестка дня — сохранить все как есть и было, «реформы» это только имитация и только игра с «пиплом». Ни одного реального лидера реформ на горизонте не просматривается — наша элита в ее нынешнем составе — «болото». Без новых подходов, принципов и ценностей — в основе которых интересы страны и общества. И в это «болото» загружают не только реформы, но вопросы войны и мира. Мы не видим ни малейшего движения вперед, есть только бесконечная трясина и инерция, в которой тонут любые позитивные начинания. По своему опыту знаю, если есть такое ощущение — пиши пропало… Прошел почти год — результатов нет и время «доверия» истекает. И это выброшенное время для нас, для страны. Очевидно, что нельзя заставить делать то, чего нет даже в планах и в мыслях, не говоря уже об отсутствии политической воли. Давайте без иллюзий — эти неспособны. Тогда кто? И как? Негодование и угрозы снести эту власть третьим Майданом — широко распространенное мнение. Вопрос только — кто и как будет сносить? Медведчук-Путин — это очень не вариант. Но также не вариант просто снести. Нужно понимать, что на сегодня готовая замена не сформирована — контр элита рассыпаны по средам и сегментам общества. И пока это не элита, поскольку взять на себя ответственность не готова. Поскольку ее держат на длинной дистанции от рычагов власти и влияния. Ряд серьезных и активных общественных инициатив последние месяцы четко фиксируют увеличение этой дистанции и возрастающее сопротивление госчиновников и политиков новым общественным инициативам. Что делать? Нужны консолидирующие и коммуникационные платформы — куда необходимо рекрутировать активных людей, учиться новому, обмениваться идеями, и строить альтернативные политики и структуры к нынешней власти. Без радикализма. За этим дело не станет — но это непродуктивно и в интересах внешнего врага. Стране срочно и экстренно необходима контр-элита, которую не купят олигархи, не затянут в свою тусовку нынешние элиты. И как бы мы не хотели это обойти — стране нужна настоящая первая демократическая политическая сила, куда могут влиться все существующие платформы. Но эта полит сила должна быть тесно связана с общественными интересами, и учиться строить на их основе политику — не в тихих кабинетах и не в аудиториях- а в гуще событий и процессов. Без ставки на деньги, рекламу и поддержку Запада.

24.01.2015

С чего начинаются европейские ценности?

Знаете с чего начались европейские ценности? С момента когда древние греки разделили мирское и божественное. Что стало означать на практике — власть не есть божественна и неприкосновенна, она может критиковаться и меняться людьми. Это породило свободную волю, политический процесс и гражданственность — участие человека в общественных делах. Только то, что произошло в древней Греции и далее Риме в 8-5 в. до н.э.- на наших окраинах европейской цивилизации не воспринято и сегодня. Власть по-прежнему, для многих «священная корова» — небожители и вершители судеб… со всеми вытекающими последствиями и особенностями политики. Один известный «вершитель судеб» народов и планеты сидит в Кремле — несмотря на 21 век и технологии 6 уклада — продолжающий доказывать свою «богоизбранность» на полном серьёзе. Но недалеко ушли и другие «вершители судеб» с Печерских холмов — считающие что могут решать ключевые для нации и миллионов экзистенциальные вопросы — жизни, смерти и будущего — самостоятельно. Их по-прежнему особо не колышет предложения экспертов ( ну разве только чтобы стильно не шумели), международных структур, не говоря уже о мнении общества. А значит о какой стратегической политике может идти речь. Можно ли прогнозировать события и идти на опережение противника, опираясь на логику «небожителей» и тайные игры интересов и противовесов, если нет главного — понимания глубины процессов которые переживает Украина, Европа и мир, не понимая ключевых задач и интересов нации, не работая в повестке дня в формате Истории, а не двух-трех кресел у руля государства. Может ли выжить такое государство, если его политика ограничена идеями, предположениями, интересами и амбициями небольшой кучки «небожителей», и если враг научился «играм престолов» намного лучше?! Может стоит очнуться от мифа избранности и понять, что не может никто присваивать себе исключительное право на политическую субьектность ( право решать все за всех) в обществе пробужденном от мифов о сильной руке и способном брать на себя ответственность за будущее. Рано или поздно украинская власть или должна пойти на самоограничение и провести реформы, прежде всего политические — дающее обществу право на субьектность или она будет сметена волей народа в удовольствие кремлевского карлика. Давно придерживаюсь мнения — право на субьектность и власть означает осознание теми кто за это право борется — не только способности быть первым, но прежде всего способности служить интересам бОльшим, чем свои или корпоративные — подчиняя свою волю воле общества если это требуется.

11.01.2015

Regional Conflicts, Oligarchy’s interests and Decentralization Reform in UKRAINE

The whole world knows that Ukraine desperately needs reforms.
One of the key reforms firstly emerged on the agenda was a decentralization reform.
It means not only providing the power and resources to local and regional authorities: but first of all providing the conditions for local communities and civil society development. Namely the local communities should be a key subject of reformation.
All political parties declared unanimously — centralization of Yanukovych’s power led to the political crisis, revolution, war and separatism. Decentralize power and make it closer to the interests of society — this is one of the main objectives of Ukrainian state reformation.
However, in practice, the political elite of Ukraine adheres to the different «concept» of reformation — they want to keep the right on political monopoly and centralized type of governance in Ukraine.
During the last 10 months after the fall of Yanukovych’s regime no single step was taken towards the decentralization itself. The decentralization concept is only included to the projects and numerous statements of politicians.
It carries high risks for situation destabilization at the regional level — what we can observe in some regions of Ukraine — Vinnytsia, Zaporizhia.
Despite these risks — on the contrary Ukrainian authorities do not even speed up the beginning of the reforms. The President and the Prime Minister (Budget Proposals and Tax Code Proposals) take explicit steps to strengthen the centralization. They justify their position by the war and crisis.
The decentralization reform is a key reform among the most important ones for Ukraine, which drew the attention of Mayerson-Milovanov scientific group back in March 2014. Without such reformation Ukraine is unable to neither survive in confrontation with the «Russian world» nor develop.
However, a democratic logic is obscure for acting elites that were formed within the Soviet system and able to perceive only two key governance model — a super presidential (Yanukovych, Kuchma) and oligarchic republics that are built on the principle of centralization, power concentration and suppression of society, ignoring public interests.
However, Maidans of 2004 and 2013-14 years clearly showed that Kuchma and Yanukovych’s authoritarian regimes do not satisfy both the society and political class. Then, oligarchic republic is still one of the possible relationship patterns that suits the ruling elites of Ukraine. Moreover, they believe that the society which is not well developed and committed to democracy can be also satisfied with such systems.
Sociology indicates that this is a wrong illusion. The voters sharply and negatively evaluate such oligarchic system considering it to be corruptive and unfair (August 2014 – Social and Political Voters Orientation and their Impact on the Electoral Advantages, Ukrainian Project’s Systems). Moreover, the majority of voters believe that the main reason of the development slowdown is a usurpation of power in the hands of a small circle of people. The oligarchy exhausts Ukraine – both in political and economic sense, in fact, it is economically overwhelming for Ukraine either.
Unfortunately, there is no such understanding among the political elites and state leadership. The adopted government action plan shows that the governmental proposals on new taxes and social programs reduction look like a hidden attempt to maintain the existing oligarchic economic model at the expense of public interests. The implementation of this plan can lead to the disastrous consequences — growing protests and even emergence of the third wave of the revolution.
It will become more realistic if the government pursues such policy, ignoring the demands of society and Western partners, who remind Ukrainian authorities about the need of reformation and even openly decipher their key direction (dismantling of the oligarchic system (A. Merkel) or kleptocracy (Joe Biden), emphasizing the risks of renunciation of such reforms for the future of the country.
Ukrainian oligarchy is not only the basis of kleptocratic state, but also a key promoter of preservation of the centralized model of governance. Since it can exist only in combination with the governance centralization influencing the key political players and officials or provoking the separatism if they lose the possibility of such influence.
The real decentralization aimed at development of the self-government and replacement of the government policy model structure from the broad group interests (public policy) makes the existence of oligarchic system impossible.
That is why nowadays the oligarchs are the main promoters of destabilization in the regions (Zaporizhia, Vinnytsia) – with a clear purpose to show how dangerous might be to transfer the authority to the local level – in terms of risks of process control and further growth of separatism and people’s discontent.
On the other hand, performing the regional conflicts in some regions where the oligarchy has the biggest interests and resources – is the part of the oligarchic strategy in case when the central government will have to carry out the reforms including the decentralization reform under the pressure of the West. Some regions may be under the patronage of the actual oligarchic groups with a marginal level of local government and democracy (de facto).
Such oligarchic groups’ policy coincides with the strategic interests of the Kremlin on loosening the internal situation in Ukraine and blocking the reforms.
If the central government doesn’t begin the real reforms which will undermine the dominant influence of oligarchic capital on the economy, in this case the probability of such scenario is very high. The decentralization provided that the oligarchy preserves – is a direct path to a new division of Ukraine – to the self-governing regions and to the regions predominately controlled by the criminal oligarchic groups (as in Southern Italy). Especially if the decentralization reform is carried out at the elite level — as often happens in Ukraine.
This is one of the key challenges for today.
For this purpose an important stage of the decentralization reform is the local elections 2015, which should start the update process at the local level and public active involvement to the local politics. Of course, the success of these changes depends on the capacity of civil society locally and regionally. However, the creation of fair conditions for elections will contribute to the gradual renewal of local and regional elites and growth of powerful and active community. This is the basis for the establishment of a new real democratic Ukraine.