У мене враження ще з часів Помаранчевої революції, що у нас не існує жодних моральних кордонів — щоб не робили політики, чиновники і наближене коло, яке іх обслуговує — журналістів, технологів — через час все забувається. І всі у «шоколаді» і всі знову на екрані та на «арені».
Така «толерантність», а точніше моральна сліпота — є однією з ключових причин того, що еліти не оновлюються. Навіть люстрація карикатурна. Так Україна ніколи не зможе подолати клептократію.
Моральні цінності — вони не на папері і в книжках — вони повинні бути основою життя суспільства. Це не високі слова. Дехто скаже винний постмодерн — він розмив розуміння про моральні цінності та норми — але як людина яка займалася філософією постмодерну можу точно сказати — що це робилося для інших цілей для переосмислення цінностей на новому етапі розвитку цивілізації.
Однак у нас падіння моральних цінностей і рамок є не стільки результатом епохи постмодерну, а наслідком падіння радянської системи, яка по суті була аморальна у відносинах до людини і між людьми. Іі моральна матриця (кодекс будівника комунізму) тим не менш існувала — але вона була зовнішньою — нав’язаною тоталітарною державою -а не особистим вибором людини і суспільства.
Коли тоталітарна система впала виник моральний вакуум — мораль стала риторичною фігурою, а не основою суспільного життя. Це тісно пов’язано з корупцією яка проникала у всі «пори» суспільства.
Цьому також сприяла криза гуманітарної науки, які були частиною машини радянської ідеологіі, але так за 25 років (за окремими випадками), не стала новою гуманітарною наукою, яка б впливала на розвиток суспільства і переосмислювала і давала українському суспільству європейські цінності/цінності людини. Невипадковою політичний клас не звертає увагу на жодні наукові дослідження та аналітику. Питання моралі, громадянськості, відносин влада- людина — все це було і залишається в маргінесі. І це розв’язує руки і повертає шанси політичним елітам, які розкрадали (в усіх сеансах) Україну 25 років.
Так я вже чую як ви скажете — це тому що не має покарання! Але покарання без морального засудження і остракізму таких політиків, партій неможливо. Суспільство повинно навчитися бути нетолерантним до корупції, насильства, брехні, цинізму, подвійним стандартам — проявів аморальності в політичному і суспільному житті. Поки у нас не з’явиться імунітет до цього — не варто чекати, що зникне популізм чи політики з минулого. Вони знову і знову будуть повертатися, як «зомбі».
Україні потребі не лише реформи, нам потрібне моральне одужання.