ПРО МОРАЛЬНЕ ОЧИЩЕННЯ як ГОЛОВНУ УМОВУ ОДУЖЕННЯ СУСПІЛЬСТВА.

У мене враження ще з часів Помаранчевої революції, що у нас не існує жодних моральних кордонів — щоб не робили політики, чиновники і наближене коло, яке іх обслуговує — журналістів, технологів — через час все забувається. І всі у «шоколаді» і всі знову на екрані та на «арені».
Така «толерантність», а точніше моральна сліпота — є однією з ключових причин того, що еліти не оновлюються. Навіть люстрація карикатурна. Так Україна ніколи не зможе подолати клептократію.
Моральні цінності — вони не на папері і в книжках — вони повинні бути основою життя суспільства. Це не високі слова. Дехто скаже винний постмодерн — він розмив розуміння про моральні цінності та норми — але як людина яка займалася філософією постмодерну можу точно сказати — що це робилося для інших цілей для переосмислення цінностей на новому етапі розвитку цивілізації.
Однак у нас падіння моральних цінностей і рамок є не стільки результатом епохи постмодерну, а наслідком падіння радянської системи, яка по суті була аморальна у відносинах до людини і між людьми. Іі моральна матриця (кодекс будівника комунізму) тим не менш існувала — але вона була зовнішньою — нав’язаною тоталітарною державою -а не особистим вибором людини і суспільства.
Коли тоталітарна система впала виник моральний вакуум — мораль стала риторичною фігурою, а не основою суспільного життя. Це тісно пов’язано з корупцією яка проникала у всі «пори» суспільства.
Цьому також сприяла криза гуманітарної науки, які були частиною машини радянської ідеологіі, але так за 25 років (за окремими випадками), не стала новою гуманітарною наукою, яка б впливала на розвиток суспільства і переосмислювала і давала українському суспільству європейські цінності/цінності людини. Невипадковою політичний клас не звертає увагу на жодні наукові дослідження та аналітику. Питання моралі, громадянськості, відносин влада- людина — все це було і залишається в маргінесі. І це розв’язує руки і повертає шанси політичним елітам, які розкрадали (в усіх сеансах) Україну 25 років.
Так я вже чую як ви скажете — це тому що не має покарання! Але покарання без морального засудження і остракізму таких політиків, партій неможливо. Суспільство повинно навчитися бути нетолерантним до корупції, насильства, брехні, цинізму, подвійним стандартам — проявів аморальності в політичному і суспільному житті. Поки у нас не з’явиться імунітет до цього — не варто чекати, що зникне популізм чи політики з минулого. Вони знову і знову будуть повертатися, як «зомбі».
Україні потребі не лише реформи, нам потрібне моральне одужання.

Подъем Новой Европы невозможен без Украины. Газета «ДЕНЬ» 23 августа 2016 года

Для оценки 25 лет возобновления независимости необходимо четко понимать, с какой точки мы начали, чтобы объективно оценить, что нам удалось, а что нет

Если наблюдать за Украиной на протяжении 25 лет — многие видят несомненный прогресс и считают, что то, что мы до сих пор есть и боремся — уже говорит об успехе. Но также много тех, кто называет Украину «провальным государством». Где правда? Все зависит от точки зрения. Для оценки 25 лет необходимо четко понимать, с какой точки мы начали, с какими возможностями, чтобы объективно оценить, что нам удалось, а что нет.
ОБЩЕСТВЕННЫЙ ПРОГРЕСС

Украина сделала большой шаг вперед, если говорить о развитии общества. Две революции показывают, что в Украине существует положительная динамика общественного развития — общество избавляется медленно, но уверенно — от революции к революции от психологии жертв и пассивных наблюдателей.
Однако сам алгоритм взросления общества через революции четко демонстрирует — пока у нас недостаточно социального капитала — то есть способности к объединению и социальному взаимодействию между гражданами. Пока не сложилась настоящая республика как политический порядок, в основе которого лежит гражданство — осознанная и обеспеченная законом принадлежность к общности (на национальном уровне — к политической нации, на местном — к обществу). Во многом украинцы имеют формальное гражданство, за которым не стоит ни государство, которое бы защищало своих граждан, ни сами граждане, не имеющие никаких общих обязанностей и дел. Оставаясь атомизированными и слабыми частицами перед лицом правящего класса и их государства.
Украинцы не любят украинское государство именно потому, что отстранены от него, не имеют реальных возможностей влиять на определение политики, принятие стратегических решений, даже войны и мира. За них все решается во властных кабинетах. Власть стала синонимом государства. Плохого государства, которому не доверяют и в которое не верят. Однако при этом государство для большинства украинцев не является синонимом Украины. Скорее наоборот — антонимом.
У Украины нет длительного опыта государственности, и ожидания в отношении государства размытые и разные. Однако возникновение революционных ситуаций четко показывает — украинское общество требует больше свободы и меньше государственного регулирования.
В то же время существует и другая часть Украины, которая относится к советской цивилизации — где государство должно доминировать. Это противоречие и является ключевым на протяжении всех 25 лет. И пока что оно не преодолено.
Более того, этот конфликт носит цивилизационный характер, он охватывает не только политические особенности и представления о государстве, но и культурные, языковые, религиозные. Этот конфликт является разрушительным и тем, что он подпитывает врага Украины — Россию.
Мы смогли противостоять империи и удерживаем границу европейской цивилизации (даже если Европа пока еще этого не осознает) — от российского антизападного вызова. Но внутренний конфликт цивилизаций российско-советской и европейской ослабляет возможности Украины и ее шансы на победу над внешними врагами, число которых, к сожалению, растет. Европейская цивилизация пока (в отличие от советской) не имеет институциональной основы для продвижения и победы.
Я отношу к европейской цивилизации в Украине всех тех украинцев, которые разделяют европейские ценности — гражданства, прав человека, демократии и свободы, верховенства права (высшей справедливости) и готовы за них стоять. И главное для них — не войти в Европу, а стать Европой — пройти западную модернизацию, в основе которой лежит концепция Человека и гражданских прав как центра политической жизни и государства. Это такой Евромайдан в масштабах страны. И этот Евромайдан сейчас не победил, его продвижение тормозит война (внешняя агрессия — направленная ​​прежде всего на его подавление) и внутреннее сопротивление и борьба против него — старой государственной и политической системы, которые представляют собой олицетворение той части украинского социума, который привязан ментально и исторически (часто на семейном уровне) к СССР. Для советской цивилизации — условно Антимайдана — с его негативной программой главная задача — это выживание.
Не случайно политика всех 25 лет была политикой именно выживания старого советского. Не только экономически, но и политически, культурно, языково и ценностно.
Существующая на протяжении всех 25 лет власть и политическая верхушка страны, а также государственная машина — на самом деле является олицетворением этой цивилизации в Украине, поэтому они стоят почти непоколебимо. И делают все возможное и невозможное, чтобы не допустить к властным рычагам на протяжении всех 25 лет представителей европейской цивилизационной парадигмы.
Попытки не допустить политически созреть Евромайдану до уровня альтернативных институтов — политической партии, общественного движения, возможности войти не на индивидуальных принципах в правительственные структуры и тормозят развитие местного самоуправления.
САМОУПРАВЛЕНИЯ И ГРАЖДАНСТВО

Самоуправляемый уровень может быть ключевым для изменений в стране не только для усиления проевропейской части общества, на самом деле самоуправление — создание и развитие общин — способно модернизировать всю Украину и снять цивилизационный конфликт посредством привлечения всех украинцев к управлению на местном уровне.
Поскольку это подрывает ключевую опасную для Украины на протяжении 25 лет — отчужденность гражданина от государства, от дел своего города или села — его атомизацию и безсубъектность (формальное гражданство). В этой отчужденности и есть отличие цивилизаций внутри украинского общества, и причина его слабости и слабости Украины.
Следует сказать, что эта отчужденность поддерживается всей государственной и политической системой, которая существует в Украине на протяжении 25 лет, а раньше была в СССР. От политиков и руководителей до простых чиновников на местах в течение всех 25 лет все было направлено исключительно на сдерживание граждан от взаимодействия, которое является основой для построения новых институтов — партий, движений, общественных организаций. Эти системы путем коррупции, нарушения конституции, прав человека и популизма, а также подкупа стремятся удержать каждого гражданина от участия в общественных и политических процессах и делах значительно усложняя рыночные отношения, искажая их. Как результат — за 25 лет Украина не прошла того пути, который были способны пройти за это время восточноевропейские страны, даже те, которые не имели собственной государственности до ХХ века (Словения, Словакия) — пути не просто реформ, а создания эффективных государств и новых демократических институтов.
ПОЛИТИЧЕСКИЕ ЭЛИТЫ И ЛИДЕРЫ

Ключевой проблемой для Украины остается проблема лидерства и политических элит как локомотива трансформации страны. Существующая элита является синдикатом бывшей номенклатуры и криминалитета, которым принадлежит полный контроль над страной. Как бы они не стремились выглядеть по-европейски респектабельно, их сущность, видение и подходы — это советская клептократия. Мы конечно хотели бы видеть меритократическую элиту — но … лучшие почти никогда не попадают во власть.
Особенности политического устройства и правила политического процесса, которые ограничивают политическую конкуренцию прежде всего административным и цензовым путем; также особенности политической культуры, когда общество не считает образованность и разумность первичными качествами политиков и лидеров — все это приводит к существованию именно такого типа политической и государственной элиты, которую имеем сейчас. При отсутствии настоящей образованности представители правящего класса не имеют не только желания проводить реформы, но и часто не имеют компетенции, чтобы выполнять необходимые функции и задачи, которые стоят перед страной.
Все, на что они способны, — это популизм, который не основывается ни на системном видении, ни на настоящих знаниях. Конечно, такие элиты не способны мыслить стратегически — то есть решать сложные задачи в сложных условиях, и главное они не могут в силу масштаба мышления предложить ни видение, ни стратегии развития страны.
В конечном итоге очевидно, почему эти элиты никуда не ведут страну — они являются пользователями властных полномочий и национального богатства, и, несмотря на то, что большинство из них являются бизнесменами, или связаны с бизнесом, они ведут себя даже не как CEO или менеджеры, а просто как собиратели ренты. Поэтому сущностью их политики является лишь стремление любой ценой установить монополию на сбор этой ренты на все национальное богатство. Это конечно же имеет закономерный для Украины и каждого украинца результат — перманентный экономический кризис, обнищание, демографический кризис, разрушение страны, война.
Сегодня эти элиты дошли до предела — они получают ренту уже на крови — на войне. Власть для них — это инструмент для получения ренты и сверхприбылей.
Поэтому им не нужна ни стратегия, ни видение, ни публичная политика, ни настоящая коммуникация с обществом. Напротив, действующим элитам и 20 лет назад и сегодня нужна только закрытость политического процесса и рынка (ограничение/отсутствие информации или ее искажение и манипуляции общественным мнением, особая тендерная (Prozorro только уменьшила коррупцию в этой сфере), тарифная, налоговая системы), машина насилия и контроля над обществом и конкурентами (МВД, суды и прокуратура).
Существование такой системы возможно только на условиях:
1) блокировка развития контрэлит с другим видением политической системы; 2) отчуждение общества от национального богатства и политики. Что является еще одним направлением политики собирателей ренты.
НОВЫЕ ЭЛИТЫ

Как устранить элиту собирателей ренты? Нужны новые элиты. Ни Майдан 2004 года, ни Евромайдан 2013-2014 гг. так и не смогли этого сделать. Эта элита мимикрирует, подстраивается, но фактически не меняется. Если и допускает в политику и во власть людей с европейскими ценностями — исключительно на индивидуальной основе как это произошло на выборах 2014 года. Это ошибка для представителей новых элит.
Новая элита может возникнуть только тогда, когда носители других ценностей и видения будущего страны смогут наладить широкий общественный диалог и взаимодействие. Фактически вернуться к началу Независимости к опыту «Народного Руху» Украины
1989-1991 гг. И смогут создать не новую партию, а объединить общество Евромайдана в единое общественное движение не просто с новой повесткой дня, а вокруг Новой Миссии.
О МИССИИ УКРАИНЫ — ПОСЛЕДНЕЕ И ГЛАВНОЕ

Задача новой элиты — переосмыслить 25 лет независимости, требуя ответственности от старых элит, отказаться от советского наследия (не только поверхностной декоммунизации), но и от всей существующей на протяжении этого времени постсоветской клептократической системы и государственности и предложить Украине путь — (не евроинтеграции) как Новой Европы на основе нетленных европейских ценностей, многие из которых пришли еще от древних греков и римлян. Украине нужно сформулировать свою историческую миссию, чтобы состояться как Государство.
25 лет показали, что уровень существующих клептократических постколониальных по сути элит — это вписаться (или вернуться) к империи. Они не способны мыслить в масштабах цивилизационного порядка и Истории.
А конфликт, который сегодня разворачивается в мире и в Украине, это именно масштаб цивилизаций и истории. Поэтому задачи новой элиты неординарные.
Необходимо объединить все звенья прошлого Украины (ее различных частей) в единую логику истории и построить на этом фундаменте путь в будущее.
Я уверена — вызовы времени и сама украинская история и традиции требуют от новых элит и украинской политической нации вернуться к истокам нашей государственности — в Киевскую Русь как форпост западной цивилизации, которая противостояла варварству, и преодолеть тысячелетнюю пропасть безгосударственности. Мы должны демонтировать советское государство, корни которого лежат в Золотой Орде, и вернуться к Миссии — завершить работу Владимира и Ярослава по созданию Государства на обоих берегах Днепра.
Пусть и через тысячелетие выполнить миссию — построить Украину (ранее Киевскую Русь) как один из мощных центров западной/европейской цивилизации. Продолжить тем самым эстафету, когда-то утраченную Царьградом как преемником западной цивилизации после падения Западной Римской империи, а сегодня есть риски упадка и потери ЕС.
Что бы ни происходило, история западной цивилизации всегда продолжалась: сначала в Византии, затем — в подъеме Западной Европы, потом была модернизация Турции Ататюрком, и сейчас пришло время и вызов для Восточной Европы.
Этот подъем Новой Европы невозможен без Украины (как бы ни считали наши соседи) — это наша историческая миссия — стать новым двигателем развития европейской цивилизации и победить то варварство и прошлое, которое поднимает голову на границах Европы. Без нас Европа не устоит. Это цивилизационная Миссия Украины. А ключевое политическое задание для реализации Миссии бесспорно — трансформация Украины и украинского государства на принципах и ценностях западной цивилизации, в центре которых — Человек и Гражданин

Президент = узурпатор? Або чому українські президенти порушують конституційний баланс.

які повноваження Порошенко узурпував за 2 роки. Більше ніж Янукович?!
Це якась патологічна жадоба до влади всіх Президентів України.
Але це не тільки особисті риси, це наслідок пострадянської політичної культури з іі персоналізмом, вірою у «месій», вождизмом та інституційною нерозвинутістю — особливо політичних партій як представництв суспільних інтересів, та громадянського суспільства в цілому, які б могли контролювати верховні інститути влади. Необмежений на горизонтальному рівні інститут президентства постійно створює можливості для прояву хворобливої жаги до повноважень і зловживаннь, а вертикальний рівень контролю через вибори працює погано — раз на 5 років і з нашими особливостями виборчих кампаній — вакханалій політичноі боротьби де «всі засобі добрі» — головне влада!. Не має і діючого механізму імпічменту. Тобто він нереальний до здійснення. Ще й до політичної культури додається практика- коли жодний попередній узурпатор (президент) не був покараним і засудженим хоча б морально.
Вихід? — багато хто пропонує взагалі скасувати посаду президента. На мою думку — це не вихід, тоді вся влада перейде до уряду і прем’єра.
Зменшити так, але потрібна побудова такої моделі політичної системи яка б заклала правильну інституційну основу і систему стримувань та противаг, збільшила умови для створення патисипарноі демократії на рівні 21 століття (як це вже зробили в Тунісі). І все це вимагає не дотримання діючої Конституції — тут системна помилка автора — а навпаки — це можна зробити лише через створення Новоі Конституції — бо головним запобіжником узурпації і авторитарних моделей — є саме участь суспільства в створенні Конституції.
Сам конституційний процес за участю суспільства формує основне — демократичний політичний досвід, культуру, без якої ніякі інституційні зміни не призведуть до створення справедливої і відкритої політичної системи. В якій і президент і уряд і парламент стануть слугувати суспільству, а не самим собі.

ЖІНКИ ТА МІСЬКА ПОЛІТИКА (виступ 25 квітня на телемарафоні «Чому гендерна рівність важлива для України?»

 

Сьогодні українські міста – а це більше ніж 350 невеликих міст (Без зони АТО) – мають лише 24 мери жінки (і це міста не більше 30 тисяч населення) і 23 великих міста – не мають жінок мерів взагалі. Дискримінація жінок на містах значно більша ніж на національному рівні де представництво жінок 12%. Мери – це лідери міст, однак в наших містах – більшість з яких міста-заводи – це адміністратори або бізнесмени. І зрозуміло що в Україні де не має рівних умов для підпрємництва для жінок – і головами міст стають виключно чоловіки. І це незважаючи на те, що більшіть мешканців міст – саме жінки.

Краща ситуація в місцевих та обласних радах – де преставництво жінок зростає по логіці – чим нижчий рівень тим більше жінок. Однак в класі регіональних еліт – жінки представлені дуже слабко, особливо на ключових позиціях.

Це зумовлено особливою централізовано моделлю політичних партій, які будуться згори до низу, а не навпаки. Коли центральні органи партіі визначають списки та кандидати в місцеві та обласні ради так само як у парламент. З метою збереження централізованого контролю. Враховуючи, що керівні органи більшості партій це чоловіки при чому в більшості випадків з досвідом адміністративної роботи або бізнесу, а не представники суспільних груп – вони надають перевагу кандидам саме представникам бізнесу, або з адміністративним досвідом. А це в більшості випадків саме чоловіки. Ситуація змінюється лише на рівні сільских та місцевих рад невеликих міст. І це незважаючи на те, що згідно соціологічним опитуванням українці в більшості позитивно сприймають жінок кандадитів та політиків. В середньому, рівень представництва жінок в списках до міських рад м. Києва та міст-обласних центрів по всій Україні дорівнює 32,1%. Норма про квоту була дотримана у 310 списках з 430, тобто у переважній більшості.

Ще гірше ситуація на рівні виконавчої влади – районих та обласних державних адміністрацій. Які за існуючої політичнї системи підпорядковані президентському центру влади – навіть за нової формули (реформи децентралізаціі – префекти), а не до місцевого самоврядування. Тобто залежні від центральної влади та адмністративних структур (АП), а не від громад і суспільних інтересів. Тому вони не відображають структури інтересів суспільних груп – і ЖІНОК в першу чергу.

І так само будують політику не на основі суспільних інтересів.

Навіть після виборів ситуація з формування політик на місцевому і міському рівні не змінилася кардинально.

Місцева та міська політика будується переважно навколо питань інфраструктури, антикорупційної політики, землі, забудови та містобудування, бюджетів та податків. Питання соціального і суспільного розвитку не вають значної ваги. Як результат і питання соціальної інклюзіі. І це негативно впливає на позицію та можливості різних соціальних груп – жінок, молоді, людей з обмеженими можливостями. В той час як західні міста переймаються саме питаннями соціального розвитку і включенням (інклюзією) різних груп в розвиток міста. Це пов’язано з відсутністю в політиці міста як концепціі сталого розвитку, так і з домінуванням бізнес-адміністративних еліт і їх інтересів в містах. Особливо великих містах.

Якщо б реально підвищилася роль громад – питання суспільного розвитку та захисту інтересів різних суспільних груп, в тому числі жінок були б ключовим. Поки головна роль належить державі і на містах (держадміністраціі) буде де-факто дискримінація – жінок, молоді і тд;

НОВІ підходи – СМАРТ СІТІ

1) Розумні міста – принцип соціальної інклюзіі. Розумний спосіб життя.

Смарт сіті підхід наполягає на багато сторонньому процесі прийняття рішень – включенню в процес всіх ключових груп стейкхолдерів міста. Розробки рішень на основі рівного доступу до ресурсів та послуг міста всіх груп та з чітким урахування потреб жінок і різних соціальних груп. Жінки – широкі можливості для участі в управлінні містом і представництві.

Спеціальна сфера – розумне життя в місті. Стійка соціальна інфраструктура і рівні можливості – це вимоги до смарт сіті. ISO 37120 – чіткі вимоги до якості життя в місті та послуг на основі стандартів гендерної рівності. Зміна управління містом під потреби жінок і різних соціальних груп. Побудова збалансованих міських політик і рішень. І навіть індивідуалізація послуг та рішень.

 

2) Розумні міста і розумні технологіі (РОЗУМНІ ГРОМАДЯНИ) — для покращення рівня освіти (навчання на протязі життя, навчання он-лайн, залучення до іноваційної економіки, бізнес навчання для жінок. Додаткові можливості для підвищення кваліфікаціі і освіти, кар’ри жінок в смарт сіті. Можливості для фрілансерської та дистанційної роботи (за кордоном і в Україні) для розширення можливостей для працевлаштування жінок. Особливо в іноваційних сферах та сферах креативної економіки. Завдяки розвитку розумних рішень і ІКТ інфраструктури міста (хмари, дата центри, мережі, е-послуги та інше). Можливості кар’єри для жінок в сфері іноваційної та креативної економіки – розкриття потенціалу жінок.

3) Смарт сіті – здоровий образ життя, умови для здоров’я жінок, нові стандарти життя – екологічне середовище – електромобілі, велотранспорт, комфортні зони для дітей і родин.

4) розумна мобільність – доступ до інтернету та транспорту відкриває можливості економічні жінок, зручність і можливість для включення жінок в іноваційні процеси, взаємодію для створення нових проектів, бізнесу, іновацій. Формат ЖИВІ ЛАБОРАТОРІІ (дозволяють оцінити чітко реальні потреби і вимоги жінок до міста, міських послуг).